Засадничі міфи ізраїльської політики - Роже Гароді
Книгу «Засадничі міфи ізраїльської політики» французький письменник, науковець, філософ та політичний діяч Роже Ґароді опублікував в 1996 році. Він видав її за власний рахунок і у вихідних даних позначив латинськими буквами "SAMIZDAT". В цій розвідці автор переглядає офіційну історію, аналізує і викриває найбільш розповсюджені міфи політики Ізраїлю.
Роже Ґароді стверджував, що це "не історичний твір, це — політична книга. Моєю метою було показати, що ізраїльська політика — як інструмент американської політики — призводить до війни".
В книзі Роже Ґароді піддає сумніву факт Голокосту — тотального знищення жидів в роки Другої світової війни. "Я поважаю юдаїзм… але нацистський Голокост — це міф, що став догмою, яка виправдовує політику Ізраїлю і США на Близькому Сході і у всьому світі…", — пише Ґароді. На думку автора, "історія без перебільшення сама може виконати роль обвинувача краще, ніж міф. Перш за все, вона не зводить масштаби дійсних злочинів проти людства, які коштували життя 50 мільйонам людей, до погрому лише однієї категорії невинних жертв, в той час як мільйони померлі зі зброєю в руках, борючись проти цього варварства".
Незважаючи на те, що у книзі кожна теза підкріплена відповідним фактом або цитатою, автора на вимогу французьких сіоністських кіл притягли до суду. Свою солідарність з Р.Ґароді висловили політичні і релігійні діячі. Зокрема, в поширеному комюніке Асоціації журналістів Тунісу у зв'язку з судовим процесом в Парижі у справі 84-річного французького вченого, письменника і громадського діяча Роже Ґароді, якого звинувачують в "виправданні злочинів проти людства" заявляється: "Викриваючи прагнення сіоністських кіл Ізраїлю виправдовувати свою нелюдську антиарабську політику шляхом цинічного використання трагедії Другої світової війни, Роже Ґароді діє суто в рамках визнаних демократії і свободи слова і не заслуговує засудження. Туніські журналісти серйозно стурбовані наполегливим жорстким тиском, який не перестає чинити сіоністське лобі на суддів і на весь хід в цілому цього більш ніж дивного процесу", — підкреслюється в документі. Асоціація закликала світову спільноту надати всебічну підтримку Р. Ґароді, в тому числі поширенню його "незручних для сіоністів ідей", щоб "показати їх невинність всьому світу і допомогти письменнику уникнути розправи.
Ґароді заявив, що не вважає себе юдофобом, але різко засуджує антиарабську політику Ізраїлю. Французький суд заборонив подальшу публікацію книги Ґароді і 27 лютого 1998 оштрафував його на 240 тисяч французьких франків (близько $40000) та засудив до умовного тюремного ув'язнення на кілька років. Рішення суду викликало дебати про свободу слова у Франції і Європі і багато хто стверджував, що вирок носить політичний характер. Ґароді оскаржив це рішення в Європейському суді з прав людини, проте його апеляція була відхилена як неприйнятна — це сталося за десять днів до 90-річчя Ґароді, 7 липня 2003 року.
Суму в п'ятдесят тисяч доларів США передала для Роже Ґароді дружина президента Об'єднаних Арабських Еміратів шейха Заїда бін Султана Аль Нахайяна. За повідомленням туніського радіо, зазначені кошти вона подарувала видному вченому, мислителю, письменнику та громадському діячеві на знак солідарності з ним і для його підтримки у зв'язку з судовим процесом по його справі, що проходить Франції.
Книга перекладена і видана італійською, іспанською, німецькою, російською та багатьма іншими мовами. В арабському перекладі цей бестселер був проданий тиражем у кілька мільйонів примірників.
Роже Ґароді відмовився від авторських прав на книгу і запропонував всім зацікавленим видавцям світу опублікувати її, не претендуючи на гонорар.
Це перший переклад "Засадничих міфів ізраїльської політики" українською мовою. В цьому електронному варіанті із скороченням подані деякі тези стосовно французької історії часів Другої світової війни та відсутні додатки до книги, що складаються з листування автора та передруків газетних статей.
Засаднчі міфи ізраїльської політики
ВСТУП
Ця книга — історія єресі, що полягає в буквальному та вибірковому прочитанні текстів Священного Писання з метою зробити з релігії знаряддя політики. Це смертельна хвороба кінця нашого століття, що я вже визначив у моїх книгах, спрямованих проти різних форм фундаменталізму.
Я боровся з нею в середовищі мусульман у книзі "Велич і занепад Ісламу" з ризиком розсердити тих, кому не подобається, коли я говорю, що "ісламізм — це хвороба Ісламу".
Я боровся з нею в середовищі християн у книзі "До релігійної війни" з ризиком розсердити тих, кому не подобається, коли я говорю, що "Христос Павла — це не Ісус".
Я борюся з нею сьогодні в середовищі жидів у книзі "Засадничі міфи ізраїльської політики" з ризиком викликати на себе громи й блискавки ізраїльських сіоністів, яким не сподобалося вже, що сказав про них рабин Хірш:
"Сіонізм хоче визначити жидівський народ як національну спільність… Це єресь".
Джерело: “Вашингтон пост", 3 жовтня 1978 р.
Що таке сіонізм, який я засуджую (але не жидівський народ) в моїй книзі? Він часто давав визначення самому собі:
1. Це політична доктрина.
"З 1896 року сіонізм співвідносить себе з політичним рухом заснованим Теодором Герцлем".
Джерело: Енциклопедія сіонізму і Ізраїлю. Герцль Пресс, Нью-Йорк, 1971, т. II, с. 1262.
2. Це націоналістична доктрина, породжена не юдаїзмом, а жидівським націоналізмом XIX століття.
Засновник політичного сіонізму Герцль не заявляв про себе як про релігійну людину: "Я не підкоряюся релігійним імпульсам".
Джерело: Т. Герцль. Щоденники (Спогади). Вид. Віктор Голланч, 1958, "Я агностик", с. 54.
Герцль не виявляв особливого інтересу до "Святої землі": заради своїх націоналістичних цілей він готовий був погодитися на Уганду або Лівію, Кіпр або Аргентину, Мозамбік або Конго (там же).
Але перед обличчям опозиції з боку своїх друзів юдейської віри він усвідомив значення "могутньої легенди", як він назвав її 9 червня 1895 року (Щоденники, т. I, с. 56), що являє собою "заклик до об'єднання непереборної могутності".
Джерело: Т. Герцль. Жидівська держава, с. 45
Як політик-реаліст, він не міг ігнорувати це мобілізуюче гасло. І переводячи "могутню легенду" про "повернення" в площину історичної реальності, Герцль проголосив:
"Палестина — наша незабутня історична батьківщина… одна ця назва буде потужним закликом до об'єднання нашого народу".
Джерело: Т. Герцль. Жидівська держава, с. 209.
"Жидівське питання для мене не є ні соціальним, ні релігійним… Це національне питання".
Це колоніальна доктрина.
І в даному випадку ясно виражався Т. Герцль не приховуючи своїх цілей: на першому етапі створити привілейовану компанію під заступництвом Англії або будь-якої іншої держави чекаючи створення "Жидівської держави". Тому він і звернувся до того, хто показав себе фахівцем у такого роду операціях: до колоніального ділка Сесіля Родса, який зумів на базі своєї компанії колонізувати Південну Африку, одна із частин якої стала носити його ім'я — Родезія.
Теодор Герцль писав йому 11 січня 1902 року:
"Я прошу Вас надіслати мені лист і підтвердити, що Ви прочитали мою програму та схвалюєте її. Ви запитаєте, чому я звертаюся до Вас, пане Родс? Тому що моя програма — це колоніальна програма".
Джерело: Т. Герцль. Щоденники, т. III, с. 105.
Політична, націоналістична, колоніальна доктрина — такі три характерні риси політичного сіонізму, що восторжествував на Базельському конгресі в серпні 1897 року. Т. Герцль, його геніальний засновник, політик макіавеллієвського штибу, мав право сказати по закінченні цього конгресу: "Я заснував жидівську державу".
Джерело: Т. Герцль, Щоденники, с. 224.
Півстоліття тому в результаті цієї політики, що у точності здійснювали його учні, його методами та відповідно до його політичної лінії, була створена (після Другої світової війни) держава Ізраїль.
Але це політичне, націоналістичне та колоніальне підприємство ні якою мірою не випливало з віри і духовності жидів.
Одночасно з Базельським конгресом, що не зміг відбутися в Мюнхені (за первісним планом Герцля) через опозицію з боку німецької жидівської громади, в Америці відбулася Монреальська конференція (1897 р.), на якій за пропозицією рабина Ісаака Мейєра Уайза, самого поважного жидівського діяча тодішньої Америки, була прийнята резолюція, яка радикальним чином протиставила два прочитання Біблії: етнополітичне — у сіоністів і духовно-універсалістське — у пророків.
"Ми повністю відкидаємо всяку ініціативу щодо створення Жидівської держави. Спроби такого роду виявляють помилкове розуміння місії Ізраїлю… яку першими проголосили жидівські пророки… Ми стверджуємо, що мета юдаїзму не політична, не національна, а духовна… Вона спрямована в месіанську епоху, коли всі люди усвідомлять свою приналежність до однієї великої спільноті і створять Царство Боже на землі ".
Джерело: Центральна конференція американських рабинів. Щорічник, VII, 1897, с. XII.
Руфус Лірсі резюмував першу реакцію жидівських організацій — від Асоціації рабинів Німеччини до Альянс Ізраєліт юніверсель де Франс, Ізраїльського альянсу Австрії і жидівських асоціацій Лондона.
Ця опозиція політичному сіонізму, надихаючись прихильністю до духовності жидівської віри, не переставала проявлятися і по тому, як після другої світової війни, використавши в черговий раз ООН, суперництво між державами і, насамперед, безумовну підтримку США, ізраїльський сіонізм затвердився як пануюча сила і завдяки своєму лобі змінив тенденцію на зворотну, так що навіть у громадській думці восторжествувала ізраїльсько-сіоністська політика сили, а не прекрасна традиція пророків. Однак заглушити критиків великих духовних особистостей не вдалося.
Мартін Бубер, один із самих великих жидівських глашатаїв цього століття, все життя до самої своєї смерті в Ізраїлі не переставав викривати виродження релігійного сіонізму в
