Холодна Гора - Олександр Семенович Вайсберг

Я зробив це при наступному допиті. Рєзніков був у доброму настрої і навіть дещо привітним.

— Чи ви справді вважаєте Лейпунського за ворога?

— І дуже небезпечного.

— Чому ж він користується загальною повагою в державі, обсипаний почестями, є членом Української Академії наук і так далі?

— Чи маєте ви уявлення про те, скільки людей носили ордени Леніна до того, як були викриті нами як вороги народу? Дуже часто провідні промисловці отримували від Верховної Ради найвищі відзнаки в день свого арешту.

Я хотів зауважити: «Погана співпраця керівних радянських органів», — але промовчав. Здається він здогадався, про що я подумав.

— Немає в тому нічого дивного. Щоб утримати нашу роботу в таємниці, ми інформуємо лише своїх керівників. Наш найвищий керівник — Генеральний комісар державної безпеки й Народний комісар внутрішніх справ Микола Іванович Єжов звітує тільки перед товаришем Сталіном. Тому іноді, на жаль, трапляється, що таємним ворогам народу вдається обдурити радянську владу й отримати ордени й інші відзнаки перед тим, як ми їх посадимо за ґрати. Але не кожного ми арештовуємо відразу. Деякий час ми спостерігаємо, аби одним махом загребти всю організацію. Цього ж ми очікуємо і в справі Лейпунського.

— Громадянине слідчий, скоріше за все, ваша тактика є слушною, однак вона веде до того, що навіть вищі державні органи помиляються стосовно людей. Тож як ви можете очікувати від мене, щоб я викрив подвійне обличчя Лейпунського.

Він подумав хвилину й потім відповів:

— Ви були другом Лейпунського, його правою рукою, а можливо навіть його шефом. Ми ще й досі не знаємо, як були поділені між вами ролі.

Я хотів щось відповісти, але промовчав, бо це було безнадійною справою. Тон допиту почав загострюватися. Рєзніков знову почав лаятись, а я дивитися у вікно.

— Минулого разу ви скаржилися, що я вас мордую, не даю спати й так далі. В дійсності ж, то ви мене мордуєте. Я ще ніколи не мав справу з таким затятим в’язнем. Ви просто камінь. Я не можу з вами впоратися ні логікою, ні примусом. Таке враження, що ви нічого не відчуваєте. Сидите три місяці в одиночці. Інші вже давно б уже втратили розум, а ви навіть не скаржитеся.

Я наставив вуха.

— Як це можна скаржитися? З таким же самим успіхом я міг би оскаржувати свій арешт.

— То інша річ. Ваш арешт затвердив прокурор. А одиночна камера є загостренням позбавлення волі, й це питання вирішує начальник відділу. Можете написати подання до капітана Торнуєва й просити перевести вас до загальної камери, якщо хочете. Він може погодитись. Але за умови, що ви, нарешті, наберетеся розуму й припините саботувати слідство.

— Я ніколи не соботував слідства. Я лише захищав свою невинуватість і це є моїм законним правом звинуваченого.

— У цьому питанні я іншої думки. Але написання подання до капітана — то ваша справа. Я не буду протестувати проти його рішення. Можливо, перебування в одиночці заважає вам реально оцінити ваше становище.

— Чи можна попросити папір та ручку?

Він дав мені те й друге. Я написав коротке подання з проханням перевести мене до загальної камери. Рєзніков звелів мене вивести.

— Капітан Торнуєв задовольнить ваше подання. Сьогодні ввечері вас переведуть до загальної камери. Я застерігаю вас проти проведення контрреволюційних розмов із товаришами по камері. Інакше, ви будете повернені до одиночки, і, крім того, будете відповідати за це по закону. Під час допитів ви багато повідомили такого, що прокурор матиме підстави звинуватити вас за статтею 10, параграф 54 Карного кодексу України. Ви маєте знати, що наші закони поширюються й на іноземців.

Він подзвонив конвоїрові.

Я ледве стримував свою радість. Нарешті я знову побачу людей, довідаюся про те, що тут, власне, діється, та що діється поза в’язницею. Зможу обговорити свій арешт з іншими людьми замість того, щоб самому ламати голову в кутку! Кожен допит та кожен поворот слідства можна буде обміркувати з друзями по камері. Яке то буде для мене полегшення!

Мій суп стояв на столикові. Я був настільки збуджений, що навіть не торкнувся його. Підійшов до вікна і дивився на обидва дерева: те, що без листя, було всіяне птахами, те ж, що з листям, вони чомусь оминали. Я почувався щасливим.

Нагло закралася підозра. Що має на меті Рєзніков? Не можна ж допустити, аби що-небудь у цьому будинку діялося без його волі.

Як сталося, що розмова торкнулася умов мого в’язничного побуту?

Він сам її так спрямував. Щоправда, дуже делікатно, ніби випадково. Але «не віримо у випадки», — як завжди кажуть енкаведисти.

Можливо, і я вчиню добре, якщо завжди буду дотримуватися цього правила.

Переводячи мене до загальної камери, Рєзніков, певно, мав якісь свої цілі. Те, що я мусив написати подання до Торнуєва, було лише камуфляжем. Він міг мене перевести до загальної камери й без Торнуєва, якби того захотів. А вибраний ним шлях мого переведення посіяв у моїй душі подвійну підозру.

Можливо, він посадив у новій камері свого агента, який буде мене випитувати? Треба бути обережним.

Надвечір прийшов заступник начальника в’язниці з наглядачем і звелів мені роздягтися. Вони дуже