Спогади. Том 2 - Карл Густав Еміль Маннергейм
Поставши перед такою перспективою, росіяни воліли з власної ініціативи залишити Ганко. Рішення було виконано вночі проти 3 грудня. На наземному фронті ворога не вдалося скувати, але вийшовши в море, транспортний флот зазнав великих втрат від мінних перепон і артилерійного вогню.
Наше військо ввійшло на Ганко 4 грудня. Загрозу життєво важливим частинам країни було ліквідовано, і тепер з’явилася змога вжити заходів, щоб відкрити навігацію до цього найважливішого нашого зимового порту, і крім того, поновити рух прибережним фарватером Фінської затоки. Військо на Ганкській ділянці дістало подяку в наказі, у якому особливо було відзначено внесок шведських добровольців.
У середині грудня я відвідав Ганко, де у сніговій прийняв парад війська. Я багато років улітку мешкав у цьому ідилічному містечку, тому мені було боляче дивитися, наскільки воно змінилося за короткий час чужого панування й війни, хоча будинки збереглися, готові приймати попередніх власників.
Німецькі армії й далі наступали на Москву і на початку грудня утворили загрозливе півколо на півночі, заході, півдні й південному сході від міста. Совєтський уряд готувався переїздити до міста Куйбишев (Самара), розташованого за 800 кілометрів на схід біля середньої течії Волги. Хоча найкоротша віддаль від фронту до Москви становила лише 25 кілометрів, гітлерівським арміям не судилося вступити до давньої столиці Росії. Саме в той момент, коли здавалося, перемога гарантована, у боротьбу вступила російська зима, зупинивши наступальну хвилю. На багатьох ділянках відбулися успішні російські контрудари. Моторизовані німецькі частини вмерзали в багно, і служба постачання зазнала випробування, яке німецькі організаторські здібності не витримали. Для зимової кампанії німецьку армію не було споряджено — потвердження цього я незабаром почув від самого Гітлера.
Ця невдача лише за півроку після початку війни нагадувала кожному, наскільки оманливими бувають розрахунки. Що більшим був оптимізм і впевненість у перемозі, то напевно важчою здавалася катастрофа тому, хто вважав, що труднощі переборено й супротивника розбито. «Я не кажу, — заявляв Гітлер у промові по радіо на початку жовтня, — що ми переможемо Совєтський Союз, ми вже це зробили».
У той час як становище на Східному фронті загострилося, далеко від нього сталася подія, яка суттєво схилила шальки терезів не на користь Німеччини. 7 грудня 1941-го Японія напала на базу американського флоту Перл-Гарбор на Гавайських островах без попереднього оголошення війни — таким чином, повторила свій маневр проти росіян у Порт-Артурі 1904 року. Кілька днів по тому Німеччина оголосила війну США, що навернуло кожного безстороннього аналітика на думку про переломний момент, яким став вступ Америки у Першу світову війну. Фінляндія була пов’язана зі США традиційними дружніми зв’язками й під час попередніх воєнних років діставала багато розуміння й підтримки демократичної західної наддержави. Тому нам стало вкрай прикро, що Америка приєдналася до союзників СССР. А ще й скидалося на те, що наша справа цілковито лишиться в тіні величезної боротьби, яка починалася між державами світу.
За рік, який добігав кінця, армія на всіх фронтах досягла поставлених стратегічних цілей і перейшла до оборони. 6 листопада 1941 року армійські корпуси на Карельському перешийку дістали наказ виробити пропозиції щодо будівництва опорної лінії між Ваммелсуу на березі Фінської затоки й Тайпале біля Ладозького озера, так званої ВТ-лінії, позаду передової. 11 листопада вийшов відповідний наказ щодо Олонецького перешийка, де, крім фортифікаційних споруд, треба було збудувати батареї на всій свірській межі. Наказ про обладнання оборонних позицій на перешийку Мааселькя з’явився на початку 1942 року. Невдовзі розпочалася фортифікаційна робота на всіх трьох перешийках.
Пізньої осені з’явилася змога почати масштабну демобілізацію старших призовів. Наприкінці листопада шість батальйонів було переведено з Карельського перешийка до їхніх збірних пунктів для розформування, а на початку грудня — стільки само з тієї самої ділянки. Кілька тижнів по тому почалася демобілізація частин з Олонецького перешийка й перешийка Мааселькя, і до весни 1942 року загальна їхня кількість сягла 180 000 вояків.
Після того як у перший рік війни великий наступ німців на Східному фронті досяг кульмінації, їхнє військо почало відходити. Тепер настала черга росіян переходити до наступу, і на початку 1942 року німецькі армії втратили багато цінної, а частково й незамінної техніки. Крім підмосковної ділянки, росіяни пішли в наступ на напрямі, який найбільше стосувався нас — біля Ладозького озера проти кільця оточення навколо Ленінграда. Німці й тут зазнали локальних невдач. Незважаючи на енергійну оборону, неодноразово здавалося, що кільце буде пробито. Утім воно витримало, хоча в лінії фронту виникли чималі западини. Ще одним прикладом активності росіян стало прокладання Крижаної дороги крізь південно-західну затоку Ладозького озера. Нею постачали харчові продукти, і це разом з повітряними перевозами ледве-ледве підтримувало життя в місті-мільйоннику. Таке тимчасове збільшення постачання, організоване за сприяння зими, змусило нас зважати на можливість поновлення бойових дій на Карельському перешийку. Лише в березні на півдні від Ленінграда ініціатива знову перейшла до рук німців, яким вдалося повернути лінію фронту приблизно до попереднього вигляду.
Восени 1941 року британські й американські фахівці дістали завдання вивчити здатність до опору й військовий потенціал Совєтського Союзу. Коли експерти повідомили, що шанси цього союзника не втрачено і що немає безпосередньої загрози, буцімто техніка, надіслана до СССР, опиниться в руках німців, допомога англосаксів матеріалами набула дедалі більших масштабів. Про це зокрема свідчать розпочаті пізньої осені 1941 року перевози морем до Мурманська, порту в Північному Льодовитому океані, звідки матеріали їхали Мурманською залізницею на півдні від Сороки на Архангельську залізницю, а далі — через Вологду на південь. Щоб покласти край цьому руху, німці знову порушили питання перетинання Мурманської залізниці, заразом вони, як і раніше, намагалися умовити нас самим виконати цю операцію чи принаймні взяти в ній участь.
Загалом можна сказати, що перша зима війни позначилася порівняним спокоєм на наших фронтах — за винятком мааселькської ділянки, розташованої найближче до Мурманської залізниці, яка ставала дедалі важливішою для воєнних дій союзників. Там росіяни демонстрували очевидне занепокоєння, що в перші десять днів січня оприявнилося в атаках з боку Повенци, метою яких, як здавалося, було відвоювати Медвеж’єгорськ. Усі атаки на цьому напрямі наше військо відбило. Приблизно в той самий час йому довелося в центральній частині перешийка
