Спогади. Том 2 - Карл Густав Еміль Маннергейм
Відповідь фінляндського уряду на ноту стала темою детальних дискусій. 7 жовтня мене відвідав у Ставці президент Рюті, і наша розмова торкалася здебільшого ноти-відповіді та її формулювань. Заклик відвести військо за кордон 1939 року ми мусили відхилити, але взагалі ноту було написано у вельми доброзичливій формі. Наш уряд зазначив, що Совєтський Союз від 1939 року був стороною-нападником і що Фінляндія, вільна від політичних зобов’язань, провадила оборонну боротьбу. Тому уряду було важко зрозуміти, чому Англія за таких обставин вважає, що мусить сприймати Фінляндію як неприхованого ворога. Найближчі місяці засвідчили, що це питання ще не знято з порядку денного.
По завершенні наради в Ставці я поїхав у товаристві з президентом, прем’єр-міністром і міністром оборони на Карельський перешийок, де ми побували у знаному із часів Зимової війни Тайпале й на деяких інших бойовищах.
Після здобуття 1 жовтня Петрозаводська я дав наказ наступати далі в північному напрямі до вузького перешийка Мааселькя, який розташовувався між Онезьким озером і Сеес’ярві і давав непогані можливості для оборони в північно-західному напрямі. Наступальне військо, підсилене однією дивізією з Карельського перешийка, підпорядкували генерал-майорові Лаатикайнену, якого разом зі штабом корпусу перекинули з перешийка й надали командувачеві Карельської армії.
Згідно з моїми планами наступ треба було припинити, щойно військо вийде до перешийка Мааселькя, який був останнім зі стратегічних об’єктів, визначених на першій стадії війни, і займе там позиції. 6 жовтня я дав Карельській армії такий наказ:
А. Тільки-но результатом операцій на перешийку між Онезьким озером і Сеес’ярві стане вихід до залізничної станції Медвеж’єгорськ на півдні і залізничної станції Мааселькя на півночі, наказую припинити наступ, а війську зайняти оборону на придатних для цього позиціях.
Б. Повернути полки та інші підрозділи, які під час наступу було переведено до інших оперативних одиниць, назад, щойно дозволятиме становище.
В. Метою переходу до оборони є, з одного боку, дати війську змогу заслужено відпочити, а з другого — уможливити певні організаційні заходи, щодо яких я дам наказ пізніше.
Під час наступу в напрямі перешийка Мааселькя ІІ корпусу довелося долати впертий опір. Крім того, рання зима та довгі й кількісно недостатні підвізні дороги поставили військо перед важким випробуванням. Протягом жовтня точилися інтенсивні бої між Шуєю й Кяппяселькя, і невдовзі наші сили, наступаючи з півдня, підійшли до Медвеж’єгорська. Військо, яке рухалося з боку Поросозера, теж поступово пробивалося до роздоріжжя Цопіна, що тієї осені так часто згадувалося у зведеннях з фронту й розташовувалося за 15 кілометрів від Медвеж’єгорська. Далі опір подужчав, і лише в грудні, коли 1-шу єгерську бригаду було перекинуто зі свірської ділянки до Цопіни, атака за підтримки танків вирішила долю Медвеж’єгорська.
До завершення жовтня наше військо у Східній Карелії пройшло так далеко, що можна було давати наказ створити й на Онезькому озері бригаду берегової оборони.
Учетверте за ту осінь президент республіки в товаристві прем’єр-міністра відвідав мене в Ставці, де ознайомився зі становищем на фронті й порадився зі мною щодо актуальних політичних питань.
* * *
На німецькому Східному фронті за жовтень сталися значні події. Захопивши у вересні Київ, німецькі армії здобули важливу перемогу у великій подвійній битві під Брянськом–Вязьмою, яка шаленіла від 2 до 17 жовтня. Уже 3 жовтня Гітлер оголосив, що на Східному фронті почалася вирішальна битва, а кілька днів по тому було заявлено, що СССР зазнав такого удару, від якого вже не отямиться.
Утім те, що битва мала таке вирішальне значення, не можна було помітити ні на наших, ні на сусідніх німецьких фронтах, й останньою чергою на тихвінському напрямі, де прогнозований наступ затримувався.
Ще 16 жовтня німці попросили наказати 163-й піхотній дивізії готуватися до переходу через Свір, дату якого буде визначено пізніше. За якийсь час, коли німці, як здавалося, вирішили здобути Тихвін, дивізія дістала наказ переправлятися через річку впродовж 24 годин від моменту отримання наказу. Виявилося, що дістатися до об’єкта важче, ніж собі думали німці, і коли вони 9 листопада захопили Тихвін, наступальні сили внаслідок дедалі більшого опору ослабли так, що було визнано: наступ 163-ї піхотної дивізії не має шансів на успіх. Уже відчувалося наближення зими, і 10 грудня німці залишили Тихвін. Отож довго обговорюване питання про наступ на тому напрямі було знято з порядку денного.
У фінляндсько-британських стосунках стався загрозливий поворот через ультимативну ноту з Лондона, яку уряд Фінляндії одержав 28 листопада. Цього разу в ній були вимоги не відвести військо, а до 5 грудня припинити операції з подальшим завершенням усіх активних дій.
Нота надійшла під час наради в Державній раді, на якій мені припало бути. Питання з порядку денного, які стосувалися нестачі робочої сили й демобілізації чималого контингенту особового складу, довелося відкласти, натомість присутні зосередили всю увагу на британській ноті. Як я відчував, загальна думка склалася така, як її висловив тодішній прем’єр-міністр Ранґель на судовому процесі над призвідцями війни наприкінці 1945 — на початку 1946 років: «Оскільки цього разу британські вимоги були набагато помірнішими, ніж висунуті в ноті від 22 вересня 1941 року, і стратегічні цілі наших збройних сил, продиктовані міркуваннями безпеки, за інформацією головнокомандувача, дуже близькі, і можна сподіватися на їх досягнення максимум за кілька днів, ми визнали, що на ноту можна дати позитивну відповідь». Щоб бути точним, треба зазначити: моя заява на тому засіданні полягала в тому, що стратегічні цілі, продиктовані міркуваннями безпеки, за нормальних умов можна досягти за півдня, але я — попри мої сподівання, що здобуття Медвеж’єгорська може статися впродовж кількох діб — не міг назвати точної дати, бо військо виснажилося після тривалого наступу. Ніколи я не мав наміру провадити наступ далі від перешийка Мааселькя в бік Мурманської залізниці.
Невдовзі по тому як надійшла британська нота, я одержав через американського посла в Гельсінкі Шенфельда персональну звістку від прем’єр-міністра Вінстона Черчиля. Великий державний діяч, який у той критичний момент водночас з офіційною нотою мав ґречність персонально звернутися, підготував мене до того, що Англія вже за кілька днів імовірно вважатиме, начебто мусить оголосити Фінляндії війну. У звістці було сказано:
Прем’єр-міністр Черчиль — фельдмаршалу Маннергейму. Персонально, таємно і приватно.
Мені дуже прикро за те, що
