Стежками холодноярськими. Спогади 1918 – 1923 років - Михайло Дорошенко

class="book">Кажуть, що гора з горою не сходиться, а ми ось після 20-ти цих тяжких років таки зійшлися й говорили, згадуючи минулі героїчні події.

Староста села, сердечно вітаючись з Горліс-Горським, казав:

— Дякуємо Богові що ви, побратиме, живий та взялися за труд описати той наш пекучий вогонь, що вибух проти ворожої московської навали з її комунарством незгасимим полум'ям Холодного Яру. Та, на жаль, надто мало нас тоді було щоб оборонити Україну від червоної навали. Хоч комунарія наш той вогонь пригасила, але в вогнищі тому тліє, завжди жевріє іскра. Маймо ж віру і надію, що прийде час і вона розгориться у незгасиме всеукраїнське вогнище.

При цій зустрічі, у зв'язку з прибуттям Ю. Горліс-Горського було докладніше усталено програму дій.

Зокрема треба було повідомити населення околишніх сіл про урочисте Богослуження в наступну неділю, в селі Медведівці та відслуження панахиди над могилою Славної Пам'яті Отамана Василя Чучупаки /Деркача/. Було приведено в належний порядок його могилу й огорожено її парканом, та почищено металевий хрест, на якому внизу було прикріплено тризуб.

Ю. Горліс-Горський поспішив у невеличке село Мельники щоб відвідати стареньких батьків покійного отамана, які жили там з молодшим сином і дочкою.

Прибулі пояснили батькам, що це загостили до них у відвідини побритими їхнього покійного сина.

— Радо вас вітаю, і щиро дикую ним, що не забули й про нас — старих, — відповів старий Чучунака.

Побачивши на сінокосі отаманового брати Михайла та сестру Ярину, Горський поспішив до них. Помітивши якихось невідомих людей, гребці, що були на сінокосі, зійшлися й обступили Ю.Горліса-Горського. Він пізнав поміж ними декого з колишніх холодноярцін і братерськи з ними вітався.

При цій зустрічі Ю, Горліс-Горський зробив чимало на сінокосі фотографій, а зокрема стареньких батьків от. Чучупаки, брата й сестри та побратимів-холодноярців.

Повечерявши за гостинним столом родини Чучунаків, відвідувачі вернулись у Медведівку.

Наступного дня, в неділю, з самого ранку в Медведівку йшли гурти людей з ближчих і дальших сіл та й з Чигирина на урочисте Богослуження.

Прибув із Суботова і колишній холодноярський старшнна, а нинішній староста села, що володів німецькою мовою, Лука Полудень. Прийшло ще кілька осіб, колишніх учасників холодноярського повстання, та поспішали гурти молоді, зацікавлені подіями недавно ще минулого.

Десь перед 10-ю годиною на шкільному подвір'ї почалася служба Божа. /Кам'яна церква, що була в середині села, була дуже комунарами спустошена /. Служили її два скромно вдягнутих священика, з яких один був навіть босий. Співав хор, наскоро зібраний старшим досвідченим диригентом. Той зворушливий спів ще й сьогодні бренить не лише в моєму серці, а мабуть і в серцях присутніх, що були на тому урочистому Богослуженні.

Після служби Божої всі походом прийшли до могили от. Василя Чучупаки. Люди стали навколо могили, побратими по зброї стали в почесну варту.

Коли панахиду відправили і священик виголосив "Вічная пам'ять", то очолена Фелоненком, почесна варта дала з рушниць трикратний салют.

На згадку про цю подію Ю.Горліс-Горський зробив ще кілька знімок.

Після панахиди родина отамана Чучупаки покликала на спільний поминальний обід всіх присутніх. При обіді, який був приготований в зеленій садибі Чучупаків, ще раз піднісся гучний спів "Вічная пам'ять".

Старенькі батьки покійного отамана в сльозах дякували присутнім за вшанування пам'яті їхнього сина, а зокрема Юрію Горліс-Горському, що прибув аж із далекої Галичини, щоб відвідати дорогі сторони.

Ю. Горліс-Горський був безмежно зворушений цією величавою урочистістю. При цьому він сказав коротеньку доповідь:

— Дорогі побратими і всі присутні! Не знати, на жаль, коли ми доб'ємося Правди, за яку склав голову Василь Чучупака, його брати і побратими-однодумці, бо між нами знову немає згоди, та й не знати коли її доб'ємося.

Колись Головний Отаман Симон Петлюра сказав:

"Зовнішній ворог нам був би не страшний, коли б ми перемогли нашого ворога внутрішнього, незгоду між собою, та коли б ми мали більше почуття відповідальности й любови перед Україною".

Цій війні кінця не видно. Хай вороги нищать самі себе, один другого, а ми мусимо готувати свої сили, — на прощання говорив Ю. Горліс-Горський.

Після закінчення урочистости Ю. Горліс-Горський лишився ще на пару днів у Медведівці, щоб обговорити в моїй присутності організаційні справи, та доповнити додатковими даними свою книжку і збірними інформаціями про холодноярців, а потім вернувся в Олександрівку.

В Олександрівці він упорядкував свої записи, виготовив зроблені фотографії і збираючись в поворотну дорогу запевняв усіх нас що, як не він то хтось інший за його дорученням будуть нас відвідувати.

Слово до земляків
Ну то що ж, землячки — "трудоробчики", посмутились тепер, причаїлися. Де ж усмішки глумливі поділися. Посміхались колись над Петлюрою, то ж посміймось тепер під комуною. Ви з своїх діячів насміхалися, до московських катів прислухалися. От і маємо вже їх мільйонами, що нас пруть на Сибір ешельонами. Ленін брехні точив, мов для дурників, а ви слухали всіх тих халтурників. Правди з Москви не діждалися, славно з себе самі насміялися. Тепер брехні Москви мохом вкрилися, а нам ярма смарі залишилися: Біло-царські брудні, засмальцьовані, на комуністично, в кров пофарбовані.