Стежками холодноярськими. Спогади 1918 – 1923 років - Михайло Дорошенко

Такі терористичні дії шаліли до війни 1941 р, а після війни знову і до нині, не лише по Україні, а й на Дону та Кубані. Жертв тих не злічити, ще й будуть вони продовжуватись доки царюватиме комуна.

Справдились слова старшини Залізняка, що висловлював свою думку в товаристві отаманів і старшин на Різдво 1921 року.

Увага! Отамана Завгороднього ще кликали Загородній!

В червні 1942 року несподівано, вдруге, прибув до Олександрівки Юрій Горліс-Горський. Зібрався гурт свідомих, активніших селян Олександрівки, для яких Горський зробив доповідь. Зміст її подаємо тут в узагальненні, з пам'яти.

Юрій Горліс-Горський на відвідинах Холодноярщини 1942 р.

Він докладно розповів про хід воєнних подій і знову про незгоду між бендерівцями і мельниківцями. Згадав і про братовбивчу між них стрілянину в Кам'янці Подільському. Розповів чимало й інших новин.

— Треба визнати, що бандерівці в багатьох містах у німців мають перевагу й успіх, — говорив доповідач, — а з мельниківцями німці не хочуть рахуватись. Але нас зобов'язує одна Соборна Україна, а не дві і ми мусимо спільно у згоді за неї боротись.

— Ми радили Бандері контроверсійного проголошення "відновлення" Української Державности не робити, — продовжував доповідач, Ю.Горський, — а вичікувати на нагоду, щоб таке проголошення зробити у згоді, однодушно в столиці України, в золотоверхому Києві, а не на провінції України, у Львові. Та Бандера на це рішуче не погодився.

— Сьогодні зв'язкові бандерівців, ганяючись за зненавидженими мельниківцями, скрізь вештаються по цілій Україні. Як вам відомо, у вашій Олександрівні, більш як місяць тему, мене "братіки" підсунули німцям, як шпигуна і пробув я під арештом майже тиждень. Думаю, що й тепер вони за мною слідкують, — освідчив Юрій Горський.

Розповів присутнім доповідач і про арешт Бандери та Стецька й інших помішників.

— Ґебельс, — пояснював Горський, — закликав був Бандеру і мав його запитати, яку кількість війська він може змобілізувати в Україні, вразі потреби? На це Бандера бундючно мав відповісти, що найменше 5 мільйонів. То цього хитро-мудрому Гебельсові було досить. Він зміркував так: " Німці воюють, проливають кров у війні з большевиками, а коли вони обезсиліють і їх переможуть, то Бандера, мовляв, змобілізує 5 мільйонів українського війська і знищить наше запліччя в одну ніч"…

— Тому Гебельс, — на закінчення доповіді сказав Горський, — рішуче вимагав щоб Бандера відкликав своє контроверсійне проголошення, але вони зі Стецьком відмовилися, а тому їх обох арештували, а з ними й інших їхніх помішників.

Присутні на цій доповіді Ю. Горського гостро засудили такі нерозважні деструктивні дії Бандери та його однодумців. Вони підкреслили, що Державність України належить проголошувати не у Львові, а в серцістолиці України, в золотоверхому Кнєві, бо ж мова в тому проголошенні не нро Галицьку, а про Соборну Українську Державність.

Один з присутніх з огірченням додав:

— Вороги України нас поневолюють і ділять, а наші запаморочені підпомагачі, свідомо чи ні, до решти нас знищують. Коли ж тепер блиснула хоч маленька надія для нас на краще, то знайшлися свавільці, що ширять між нами незгоду, ворожнечу й анархію, як і в минулому.

— Осуджуємо все це, — зауважив і автор цих рядків, — бо ніяке повстання проти німців для нас є зараз не актуальне. Воно б загрожувало нам самовинищуванням. Тому на бандерівський провід ми не повинні мати ніяких надій. Тримаймо зв'язок з проводом ОУН Мельника та уважній слідкуймо за ходом воєнних подій.

Оселившись в Олександрівці, Горліс-Горський наполегливо працював над доповненням другого тому його праці "Холодний Яр" матеріалами, зібраними від холодноярців. Крім того, він готувався відвідати ті місця, де 1920 року, під час холодноярського повстання, він бував на коні або й пішки маршував по лісах і селах. Дуже був втішений, що має тут чимало своїх приятелів-однодумців і що старенькі батьки покійного отамана холодноярського повстанняя Василя Чучупаки ще є в живих.

Була друга половина червня 1942 року. Ми ждали нагоди поїхати в заліснену холодноярську округу, поглянути на стежки, якими часто доводилось колись ходити з рушницею чи гранатою в руках або ж за поясом.

Колишні холодноярці, а нинішні коменданти Филоненко і Закревський /розстріляні німцями восени 1943 року/, приготували пару підвід і ми з Олександрівки вирушили в дорогу. Відпочивши в Головківці поїхали через ліс біля славного минувшиною Мотриного манастиря, що височів над Холодним Яром.

Родина отамана Василя Чучупаки

Горліс-Горський з захопленням оглядав цю прекрасну місцевість, підкреслюючи великі зміни за минулі 20-ть років, коли він тут маршував. А проїжджаючи біля манастиря, Горський з жалем зауважив.

— Який же він, цей манастир, був тоді гарний і гордий за своє існування. Я не раз у ньому бував на Богослуженні, як прекрасно співав тут хор черниць. Тут же, на Великдень 1920 року ми, разом з посками, святили свою зброю, — пригадав собі Ю. Горський. 3 ближчих сел збирався народ до манастиря щоб помолитися, славити Воскресшого Христа і посвятити паски.

Навколо церкви чарівним барвистим поясом стояло із кошиками з пасками безліч людей з побожними обличчями, з радісними очима, святочно одягнених. Нас, холодноярських козаків, розмістили позаду людей. Коли ж почало розвиднятися і архимандрит вийшов з церкви з хресним ходом, щоб розпочати освячення пасок, ми тоді хутенько поклали між пасками свою зброю. І в цей спосіб ми освятили з пасками нашу зброю, якою, свяченою били ворога.

Проїхавши манастирище і Креселецький ліс, спустилися вниз, до села Медведівки де й заночували. Розговорились із старостою Медведівки і виявилося, що й він є колишній учасник холодноярських подій. Пізніше він переховувався від комунарів та їх яничар де міг, а з приходом німців вернувся у своє село і став старостою.