Стежками холодноярськими. Спогади 1918 – 1923 років - Михайло Дорошенко
Полковник Хмара, почувши ураганну стрілянину і довідавшись про окруження Чорного Ворона червоними, поспішив на допомогу, але з двома сотнями кінноти стримався встрявати у відкритий бій з бригадою комунарів Піхота холодноярців і Хмари спішила на допомогу, але віддаль узяла своє.
Наблизившись, розвернулись і фронтом пішли у наступ. Червоні, побачивши фронт, заметушились, зробили декілька пострілів на удар і на шрапнель, але повстанча лава не спинилась.
Червона кіннота скоро зникла. У закутку лісу було відрізано до двох десятків червоних кіннотчиків, яким частина недобитих повстанців Блакитного ще робила спротив.
Як не поспішали холодноярці, але відбити червону навалу вже не встигли.
Коли наблизились, то було вже пізно… навколо була мертва тиша… Ніхто вже не стріляв, не стогнав і не плакав. Все лежало покотом, спочатку червоні, а далі в перемішку, горді бійці Степовики разом зі своїм командиром, хоробрим Чорним Вороном слали вічним сном.
Ліс і поле навколо постелили їм рідну постіль своєї ласкавої МАТЕРІ—УКРАЇНИ.
Стомлений велетень — ліс поклав їх спати на своїх пахучих здорових грудях, а вінок, уквітчаних васильками й материнкою меж навколо поля й лісу, сумно й тихо ронив буйні сльози цвіту. В ранковому і вечірньому тумані довго пахла вологість рідної крови… /Червоні ж пішли далі катувати Матір — Україну/.
Наступного дня рідні українські села з невимовною й глибокою любов'ю і печаллю ніжно збирали докупи тіла хоробрих Синів України. З тихою молитвою, з бозмежним пієтизмом хоронили Лицарів Волі…
Так у лісі Раєвського вад просікою, що проходить майже балкою із Шпакової до Розумієвки, де сходяться дві балки, на тому підвищенні, постав бугор — могила хоробрим Борцям за Волю України.
Не забудь і ти, мій читачу, тієї, й багатьох інших таких могил в Україні. Помолися за тих, що в них спочивають, а пам'ять про них зберігай навіки.
* * *Після трагичного двобою Чорного Ворона з червоною кіннотою, з полонених червоних приєдналося до загону от. Хмаря кілька кубанських козаків. Вони подивляли хоробрість і завзятість загону Чорного Ворона.
— Були ми на польському фронті учасниками багатьох боїв, але такої впертої героїчної боротьби не зустрічали, — призналися кубанці. — Тільки з Українською Армією Петлюрівців доводилось зводити такі рішучі й завзяті бої.
Розповіли полонені кубанці, що червоні командири намагалися обминати українців, вибирали відтинок фронту, де були поляки. Проти Петлюрівців посилали помічника Будьонного, Пархоменка, але й він часто примушений був відступати перед хоробрим Українським військом.
Сумні холодноярці верталися до своїх лісів. Біля села Сосновки переходили залізницю, тут два рази на добу проходить примітивний большевицький панцерник від стан. Знаменка до Фундуклеївки.
— Треба спинити ту прогулку, того большевицького одоробла, що швендяє у нас під носом, — промовив якось от. Хмара і дав наказ розмонтувати рейки та приготувати команарам несподіванку.
Так і зробили. Чорнота зайняв становище від ст. Фундуклеївка, а Хмара від Цибулева. Було по півночі, ждали довго. Нарешті почувся далекий свист паротяга, чекаючи в засідці насторожились, наготовили гранати і чекали. Коли панцерник увійшов до кар'єру і наблизився до повстанців, на нього полетіло кілька ручних гранат. Машиністові з переляку затремтіли руки і він додав швидкости. Паротяг з усією силою рвонув вперед. Ще мить і паротяг в безсилі сидів між шпалами на піску і тяжко шипів парою не рухаючись з місця. Платформи опанцеровані і вагони з кулеметами з розгону наткнулись на заскочений з шин паровоз поперевертались, стали дибки і тепер лежали на шпалах безпомічно.
— Цього нам тільки й треба! — вигукнув Хмара і повстанці вискочивши із засідок поспішно оточили потяг. Розправа з ворогом була коротка. Захопивши два станкових кулемети "максіма", скриньки з набоями, рушниці, гранати та іншу амуницію повстанці знову залягли в прикритті.
За пів години чи й швидше почувся стукіт другого потяга що наближався з Фундуклеївки. Підійшовши до місця аварії машиніст помітив нещастя і став гальмувати.
— Що сталося? — хтось із вагону голосно запитав.
— Крушеніє! — відповів машиніст нервово і рушив потяг назад.
У вагонах піднявся переполох, крик, паніка.
— Давай скорей назад! — кричали, але назад ходу теж не було.
Піроксилінові шашки покладені біля рейок, на команду Чорноти, почали раптом вибухати і розривати рейки. Потяг зупинився.
Як виявилося, це був спеціальний потяг Знаменського ЧєКа, який забирав із своїх відділів заарештованих і віз їх десь до Креманчуга. Біля 30 осіб арештованих сиділи в останньому вагоні, яких повстанці зараж же випустили.
Чекісти ж, що сиділи в інших вагонах, виходити не хотіли, а відстрілювались скільки могли. Повстанцям довелося кинути в їхні вагони гранати.
Нарешті стрілянина стихла і вагони повідчиняли. На підлогах лежали вбиті й ранені, останні просили помилування, не стріляти, бо їх, мовляв, примусили працювати ЧеКа. Були між ними й наші зрадники, а решта жиди, мешканці Олександрівни та Кам'янки.
Звільнені арештовані селяни показували сліди чекістських тортур та просили дозволу розрахуватися з тими, хто їх тортурував. Майже всі звільнені з ув'язнення пристали до повстанців, бо вертатися додому їм уже не можна було.
Звідси от. Чорнота й Горлиця пішли зі своїми людьми в Холодний Яр, а Соловій та Хмара до Чути і Чорного Лісу. Ушкоджена залізниця була декілька днів не чинна. На ст. Фундуклеївка і Кам'янка зупинилось кілька потягів з червоним військом армії Будьонного, яке верталося з польського фронту та їхало на південь України.
Для очищення холодноярських лісів від повстанців московські верховоди призначили тоді цілу дивізію війська, Але зазнавши, при сутичках з повстанцями, поважних та дошкульних для них втрат, а можливо і з мотивів політичних, червоноармійці з цих околиць виїхали.
Вслід за цим влада комунарів вдалася до хитрощів, було оголошено амнестію. Центр. Ком.
