Стежками холодноярськими. Спогади 1918 – 1923 років - Михайло Дорошенко

Старшині О. Дядюрі Повстанча Рада доручила подба — ти про запас харчів на зиму та побудувати в скритих місцях лісу землянки з відповідними входами й виходами щоб було де примістити хворих і ранених, чи переховатися від холоду.

Дядюра добре знав всі такі ліси, бо виріс у них. Він згодився і взяв на себе цей обов'язок.

Тимчасове затишшя продовжувалось. Большевики підготовляли сили для дальшої боротьби. В цей час же у степах Херсонщини повстанці вели запеклі бої з різними частинами червоних, а зокрема з каральними загонами кривавої ЧеКа. Чекісти, після відвороту денікінців, жорстоко мстились на заможніх селянах та свідомих українцях.

Але повстанці Херсонщини, під проводом хоробрих керівників-отаманів: Гулого-Гуленка, Іваніва, Блакитного, Струка та інших, вели з ворогом запеклу боротьбу в Херсоні, Олександрії, П'ятихатках і Єлисаветграді. Червоні кидали в бій проти повстанців багато переважаючої сили і це примушувало останніх багато маневрувати, робити великі виснажливі переходи тощо. Довелося їм топтати стежку і до Холодного Яру, щоб там відпочити, та й нав'язати стосунки з холодноярцями для спільної дії проти червоних. Багатьох з них цікавили теж історичні місця і пам'ятки, що ними була багата околиця і сам Холодний Яр.

До Холодного Яру й околиць за час революції майже ніякі війська не доходили. Вийнятком були деякі відділи армії УНР, які брали участь у Зимовому Поході під коман — дуванням ген. М. Омел'яновича — Павленка в 1919–1920 р. Сюди завітав був тоді командир відділу Чорний, інформуючи холодноярців про воєнний договір армії УНР з Польщею і про розпочату спільно війну проти московських комунарів, та радив триматись армії і Уряду УНР, співпрацювати з ними.

У вересні 1920 року прийшов від Степової дивізії повстанський зв'язковий Штиль, який опісля десь зник, але це не перешкодило Херсонським повстанцям завітати до Холодного Яру.

Одного дня до штабу холодногорців надійшла вістка, що повстанці-степовики підходять до лісів. Пройшли вони поміж Олександрією і Прагою через село Бандурівку, Плоске, на ліс Чуту й вийшли на дорогу з села Глинського. Перші відділи Степовиків холодноярці зустріли під лісом Чута. Спереду їхала кіннота з весело повіваючим жовтоблакитним прапором. За кіннотою йшла, розтягнена кілометр піхота, а за нею тачанки з скорострілами, дві гармати та кілька підвід з боєприпасами і харчами.

Від холодноярців назустріч їм виїхали от. Хмара та Залізняк.

Колона зупинилась і назустріч холодноярцям виїхало три вершники. Попереду їхав командир кінноти Чорний Ворон. Наблизившись, він зліз з коня, підійшов до отамана Хмари, відрекомендувався і повідомив:

— Ми — степовики прибули сюди, в ліси, щоб спільно з повстанцями-холодноярцями стати на оборону Батьківщини і разом з ними боротися до перемоги, або загинути в боротьбі. Слава Україні! — закінчив він своє освідчення.

— Слава Україні! — гримнули дружньо Степовики.

— Ми вас радо вітаємо, хоробрі Степовики, — відповів Хмара, — Гостинний наш ліс для вас відкритий, просимо заїздити!

— Слава! — знову гучно пролунало лісом і під цей оклик дивізія увійшла в ліс Чуту.

До холодноярців під'їхав головний отаман дивізії степовиків, молодий, стрункий Кость Блакитний. Він звернувся до Хмари і висловив бажання побачитись з от. Чучупакою /Деркачем / — командиром холодноярців.

Хмара пообіцяв влаштувати бажану зустріч, але перш за все запропонував всім відпочити після дороги.

— Спочивайте, хлопці! А пізніше порадимось, усталимо спільний плян наших дій, а товариство огляне місцевість і пам'ятки в ній, — пояснював от. Хмара.

Дивізію степовиків спрямовано в село Медведівку, де її зустрів от. Чучупака зі своїм заступником. Розташувавши дивізію, до Медведівки була скликана нарада на яку врябули командири майже всіх відділів повстанців з околидь. За внеском Батька народу відкрив старший віком і чином полковник Соловій. Відкривши нараду він представив присутнім, хоч молодого, але освіченого, знаючого воєнне діло та ворожу тактику отамана Костя Блакитного. В перебігу наради були до от. Блакитного запити: чи не могли б ми об'єднаними силами піти в наступ на Черкаси, Бобринську а потім і на Київ?

— Сили ми маємо, відповів Блакитний, але не маємо в водостатку зброї та амуніції щоб можна було взятись за здіснення такого пляну. Мусимо мати хитрість і витривалість щоб зберігти свої сили, щоб коли прийде час і червоні будуть відступати, ми могли перетяти їм шляхи і легко перемогти без зайвих втрат, запобігти знищень які в такнх випадках неминуче бувають. Якщо Польща замириться з большевиками, тоді нам буде самим боротися ще тяжче як тепер, закінчив свою мову от. Блакитний.

На цій нараді от. Чучупака запропонував обрати головним отаманом всіх повстанських загонів отамана К.Блакитного. Всі однодушно погодились з цією пропозицією, на заступника обрано от. В. Чучупака-Деркача.

На закінчення наради головний отаман Блакитний виголосив патріотично — змістовну промову з попередженням і пересторогою бути всім пильними, а так само подякував за вибір і довір'я. На цьому нарада й закінчилася. Відпочиваючи в затишному лісі степовики чекали наказу щоб розпочати бойові акції і продовжувати визвольну боротьбу.

Червоні не дрімали. Розвідка донесла що із Черкас — Бужина вийшов відділ червоних в кількості до 1000 осіб, переважно ново-мобілізованих москалів. Рухались вони попід лісом Буда щоб захопити підлісні села. Дійшли до Трушівців а далі йшли в напрямку Медведівки й Чигирина.

Довідавшись про це повстанці добре приготовились і вже ждали на зустріч.

Під Медведівкою повстанці зустріли червоних смертельним вогнем з рушниць і скорострілів. Тяжко було червоним провадити наступ по піскуватих холодноярських дорогах, а ще тяжче було тікати по піску в лаптях. А тікати треба було не оглядаючись бо такого густого олов'я-. ного дощу із Медведівки вони не сподівались.

Повстанці здобули дещо возів з боєприпасами, та захопили кілька полонених. Були це виключно чужинці москалі. При допитах розповідали, що командири інформували їх немов би "хахли" воювати не уміють, що вони, мовляв боягузи, що від одного пострілу розбігаються хто куди встигне. У них замість зброївила, коси а то й зате-. сані кілки. А тепер ми переконались що нам "навралі, сволочі", — розчаровано бідкалися полонені.

Після цієї сутички з червоними Повстанча Рада вирішила зробити наступ на Черкаси. Головний от. Блакитний дав згоду, сили було досить