Стежками холодноярськими. Спогади 1918 – 1923 років - Михайло Дорошенко

Біля промовця збільшувалась юрба народу й жадібно ловила кожне його слово болючої правди. Будилась, прокидалась приспана національна свідомість, людська гідність. Несподівано на возі, як на трибуні, звелась висока постать відомого на всю округу сивобородого і широкоплечого діда Трибуна. Його знають від малого до старого веселого байкаря діти, і як суворого переповідача козацтва січового старші люди. Йому ж бо понад 110 років.

Дід Трубив погладив долонею свою довгу сиву бороду, випростав широкі плечі, гліхувато відкашлявся і розпочав свою до людей мову:

Люди добрі, православнІ християни, слухайте і навчайтесь розпізнавати правду. Умійте відрізняти ваших чесних людей від лиходіїв підісланих ворогами, ідіть боронити свою волю бо ж ви козацького роду.

Почувши дідів голос увесь ярмарок зійшовся до воза з якого промовляв дід Трубин. А дід вів далі:

— Ось тут не далеко, на річці Інгулець, поміж лісами Чорним та Чутою, стояв козацький курінь Дорошенків, який з своїми козаками колись обороняв людей і села від татар та поляків. А в Чорному лісі, як ви всі знаєте, ще й тепер росте три старих дуби, славні свідки нашої минувшини. На одному з них висів срібний дзвін у який скликали віча і дзвонили в час небезпеки. Але прийшли москалі, курінь зруйнували, Дорошенка прогнали, козаків полонили а нашого срібного дзвона до Москви загарбали.

Потім між турками й москалями розпочалась війна що й забрала звідсіль москалів. Цією нагодою скористав козак Мамай і на згарищі Дорошенкового куреня заснував і закріпив свій козачий кіш.

Та не довго пощастило Мамаеві охороняти волю і тримати спокій для людей. Невдовзі до Цибулева прибуло московське військо під командою Вавілова. Цей московський полковник знов таки хитрістю заманив Мамая в Цибулів і там полонив, прив'язав до кожної ноги Мамая дужого коня і пустив в поле. Труп Мамая козаки знайшли вище великого яру де й вночі поховали та висипали високу могилу яка й зветься Мамаєвою. Стережіться люди москалів. Вони як ті жиди хитрощами людей у неволю беруть. Слухайте повстанців і помагайте їм, — закінчив дід свою мову і зліз із воза.

Люди іце довго обмірковували дідове застереження, і одні приймали до серця а інші пропускали крізь вуха.

Пізніше цю патріотичну промову діда Трубина большевики пригадали, вдень підпалили йому стареньку, як і сам дід хату. Двері навмисне з-зовні ворожа рука зав'язала і дід разом з своєю убогою хатиною передчасно загинув як мученик за правду.

На тому ярмарковому мітінґові Якова Горбенка було обрано провідником — командиром повстанського загону а пізніше був обраний полковником Цибулівського полку. Постання проти большевиків розпочалося. Нашвидку було в околиці зорганізовано 4 сотні повстанців. Люди щоденно прибували, але бракувало зброї та амуніції. Все це треба було здобувати від ворога в рішучих і жорстоких боях. Повстанці мали відомості що на ст. Знаменка стоять кілька ешелонів кінноти з боєприпасами. Большевики перекидали в цей час свої збройні сили на польський фронт. Залізничний рух був великий і пожвавлений. Для охорони потягів від повстанського нападу большевики виставили постійну охорону. Між станціями Знаменка і Бобринська курсував панцерник.

Але повстанці зважились напасти на ешелон з кіннотою та забезпечити себе транспортом. Це завдання взяв на себе сотник Микола Бондаренко. Він з своєю сотнею, відважними повстанцями, вийшов з Чорного лісу і залягли в невеличкому ліску Кушнерів. Це було яких сто метрів від залізничного полотна між станціями Хировкою та Циболівкою. В цьому місці потяги завжди рухались повільно і тому найкраще надавалось для нападу.

Налягла ніч. Повстанці залягли. Сотник Бондаренко в напруженні пильнував за залізницею, виставив "дозорців" і сам слідкував за рухом. З Бобринської вже пробило кілька ешелонів, але це все порожняк. Рейки вже на стиках були розкручені, 1 щойно почувся здалеку потужний й голосний свисток паровоза, як хлопці розтягнули звільнені з шпалів рейки. Це було 10 — го серпня 1920 року. Поізд тяжко дихаючи, неквапливо наближався до роз'єднаних рейок. Машинист помітив що рейки роз'єднані і пробував загальмувати, але тяжкого паровоза гальма не стримали і він зіскочив з рейок і усім своїм тягарем вгруз в землю. Буфера задзвеніли, колеса заскрипіли, люди підняли крики, безладну стрілянину, коні в вагонах били копитами, іржали.

Повстанці сипнули по зупиненому ешелонові з кулеметів. Під вагони кинули гранати. Большевики відчинили двері й почали викидати зброю а потім і самі виходити з піднятими руками. Деякі большевики вискочивши із ешелону тікали поміж деревами в поле. Розбігалися і ховалися в соняшниках та між копами. За такими летіли повстанські постріли. Інші здавалися в полон.

Так до рук повстанців потрапив ешелон кінноти Будьоного з усім устаткуванням. Дістали 92-е коней, сідла, рушниці, шаблі, 5-ть кулеметів та багато набоїв.

Наладувавши майно на придбані вози запряжені кіньми щойно виведеними з вагонів, повстанці щасливі легкою перемогою і багатою здобиччю подались в Чорний ліс.

Місцева большевицька влада шаліла зі злости на повстанців, скаженіли з безсилля, в ліс вони піти наступом не відважувалися.

Цей сміливий і одчайдушний напад повстанців на поїзд підняв дух, оживив надію в населення. Люди знову відчули за собою силу. Селяни з Цибулева кинулись до залізничного сполучення і зруйнували рейки. Частину викинуто і яр, а дальші перевернули догори шпалами від яру Мамая в напрямі ст. Хировка до 3-х кіл і цим припинили рух.

Повстанський рух ширився, розпалювався далі. До лісу тягнулися озброєні люди щоб гуртом здобувати волю і захищати право жити вільно в своїй хаті. Всі дрібні повстанські загони приєднувались до холодноярців. Приходили в ліс піші й вершники. Піших привів і дальше брав під свою команду полковник Соловій та Горбенко, кіннотники ставали під команду отамана Хмари. Незабаром приєднавсяй й кінний загін з Цибулева під командою М. Бондаренка, а потім прибули з Єлисаветградівки піші й вершники до 3-х тисяч під командою Залізняка. Це вже була поважна сила й грізна віськова частина. Населення до повстанців ставилось приязно і скрізь допомагало чим могло, головно харчами. Допомагало, співчувало але приєднуватись до постанського руху, за винятком одиниць, не