Стежками холодноярськими. Спогади 1918 – 1923 років - Михайло Дорошенко

Після перемоги над шведами під Полтавою Петро Перший зруйнував Батурин, полонив козаків і на їхніх кістках збудував столицю Росії Петербург. Там, в північних московських болотах загинули кращі сини і батьки українського народу тільки тому, що ми не одностайно боронили свою державу, своє право на вільне життя.

Ми ще раз закликаємо український народ до єдности в боротьбі за право існування Самостійної України, аби не повторювалася трагедія минулого.

Московська цариця Катерина знищила наш леґендарний Запорозький Кіш, а останнього кошового, отамана Петра Кальнишевського посадила, в кайдани закутого, на 25 літ у Соловецькому манастирі.

Хоч царів тепер нема, але їх замінили інші московські можновладці, які звуть себе большевиками-комуністами. Залицяються вони до нас та "дуже добра нам бажають". Не вірте їм! Вони такі самі, як і ті царі, що в Переяславі обіцяли Хмельницькому незалежність і рівність, а потім… Де ж дівся той договір, де ті незалежність та рівність?…

То ж женіть їх від себе, опікунів нам не треба! А разом з ними геть і своїх зрадників, яничар!

Український Народе! В своїй хаті ти мусиш бути вільним і сам собі господар. Ми визнаємо, підтримуємо і будемо. боронити 4-й Універсал, проголошений Урядом УНР 22-го січня 1918 року.

Всі ж до зброї й оборони! Всі за свою Суверенну, Соборну, Самостійну Україну!

Холодний Яр, 20-го липня 1920 р.

Військова Рада Повстанців-Самостійників.

Большевики готувалися до переведення мобілізації та скріплювали по селах і волостях свою владу. Дня 24-го липня всі призовники мали зголоситися до повітових міст: Єлисаветграду, Олександрії, Черкас тощо. З цією метою міліція зганяла до сільських управ підводи і звідси мали везти мобілізованих до призначених пунктів. Селяни їхати на ту мобілізацію не хотіли, бо ще не скінчились робори на жнивах. Хоч збір урожаю закінчувався, але вслід за ним починалася возовиця, а в декого й молотьба.

Напередодні мобілізації були розвішані по селах ще й відозви з закликом до повстання. З багатьох сіл молодь на большевицьку мобілізацію не пішла зовсім. Але в Цибулеві на заклик до повстання уваги не звертали і в призначений день усі підводи й мобілізовані були в зборі біля сільської управи готові до від“їзду.

Цвітнянські повстанці на чолі з Дядюрою вирішили не пустити мобілізованих із села Красносілля /Княже/, які мали їхати через ліс Чута в Олександрію і зробили в цьому лісі засідку.

Попереду чималої валки підвід з мобілізованими їхав начальник районової міліції, Микита Компанієць з кількома міліціонерами, а позаду їхала теж міліція, пильнуючи щоб мобілізовані не втікали у ліс. Дорогою, через село Гутницьку до валки прилучилось ще кілька возів із мобілізованими.

Повстанці в лісі приготувались до зустрічі цієї валки. Впоперек дороги лежав великий гіллястий дуб, а поза деревами й кущами сиділи озброєні повстанці.

Валка під'їхала й спинилась. Бундючний Компанієць жваво скочив з воза і став кликати мобілізованих, щоб стягти з дороги дуба.

— НЕ ТРЕБА! — пролунав мужній голос з лісу. — Ви вже приїхали на своє місце…

Компанієць, кличучи свою міліцію до оборони, схопився за рушницю, але з лісу пролунали влучні постріли і він з двома міліціонерами впали мертвими. Міліціонери, що були ззаду валки побачивши це, в переляку втекли назад до Краснопілля.

Підводи з мобілізованими стояли на місці, чекаючи що буде далі. Вийшовши з-за кущів Дядюра, покликав до себе мобілізованих і промовив до них:

— Україна — це НАША Батьківщина і вона мусить бути вільною і ні від кого незалежною. Царів уже нема, а большевиків та своїх яничар нам не треба. Тепер саме є нагода всім нам взятися за зброю і вигнати з України московських грабіжників.

При цьому Дядюра прочитав відозву і пояснив, що повстанський провід постійно перебуває в Холодному Яру, то ж нема потреби мобілізованим їхати до Олександрії й запропонував їм приєднуватися до повстанців. Більша частина прилучилася, інші вернулись до Краснопілля, а з ними й кілька повстанців з дорученням зловити комуніста Кигима, щоб розрахуватися з ним за його криваві злочини, але Кигима хтось попередив і він утік у Знаменку.

Мобілізація пройшла незадовільно. Пішов до війська переважно різний набрід, якого тоді в Україні не бракувало, як поляки, жиди, москалі та наші безхребетники, що не знали "на яку стати". Всіх їх примістили в кошарах в Олександрії, під зміцненою охороною. Але вночі 30-го липня 1920 р. охорону повстанці тихенько роззброїли, а мобілізовані непомітно розійшлися хто куди.

Спаса — щедре українське православне свято. Це свято припадає на осінь коли закінчуються жнива і люди мають в коморах працю своїх рук.

На 6 серпня 1920 р. випав сонячний день. Була неділя і з причини неділі та ще й Спаса ярмарок в Цибулеві був особливо багатолюдний та великий.

Цю нагоду повстанці з Холодного Яру давно передбачали і рішили використати для ширення ідеї загального і всеохоплюючого українського повстання, вони всюду розвідували, всім роздавали надруковану відозву повставців.

Місцева міліція на чолі з Ф.Нечуйком та І.Вакуленком заходились ці відозви зривати з парканів та будинків, але повстанці, вибравши місце і нагоду, роззброїли міліцію і пригрозили сидіти тихо.

Перелякана "влада" комунарів втекла з Цибулева на ст. Знаменку.

Для повстанців це була дуже добра нагода діяти. Найперше вони вирішили промовити до народу живим, палким словом. До зібраних на ярмарку людей-з патріотичною промовою виступив поручник кол. царської армії Яків Ребенко.

— Москва хитрим підступом поневолила Україну, знищила нашу Волю козацьку і наші історичні надбання. Ось тут, за річкою Інгульцем та Веселим кутом, на острівці колись був Дорошенківський курінь, в якому перебував легендарний Мамай, але то вже було пізніше. Тепер наші історичні місця знищені, зруйновані. Живуть там переселені Вавіловим московські лапотники та "картопельку садять". Недалеко звідси село Богданівка. Чи ж не нагадує воно нам ім'я того, хто в грізний для Українського народу і його Віри Православної час підняв всенародне