Стежками холодноярськими. Спогади 1918 – 1923 років - Михайло Дорошенко

Наближалися жнива 1920 року. Холодноярці напружили всі сили, намагаючись підняти повстання, але і в них успіх був незначний. Та незабаром з'явилася сприятлива нагода: большевики оголосили мобілізацію чотирьох річників. Отаман Чучупака скликав своїх зв'язкових до села Цвітної на нараду з метою зірвати большевицьку мобілізацію. Молодь, що не бажала йти до большевиків, скеровували б до Холодного Яру з метою розпочати повстання.

На нараду прибуло з околичних сіл національно свідомих мешканців — біля 100 осіб. Із села Цибулева прибув на нараду відомий В.Чучупаці Василь Мус, Халявка, якого намічали у представники від холодноярців до Української Центральної Ради у Києві. Був це вродливий і здібний, з освітою, чоловік козацького роду. До революції він служив у Петербурзі десь ніби при царському дворі. А в революцію 1917 р. вернувся в Україну, в рідне село Цибулево. Перебував у брата, відвідував сестру, яка була черницею в Чигиринському манастирі. Заходив і до Мотриного манастиря та не минав і Холодного Яру. Під час революції він умів так маневрувати, що комуністична влада довший час його не чіпала.

Нараду відкрив отаман Чучупака коротким вступним словом. Поінформував присутніх про хід воєнних операцій поляків проти большевиків, про військо УНР та про Холодний Яр і його завдання — зірвати большевицьку мобілізацію та зорганізувати всенародне повстання.

Закінчивши свою інформацію, Чучупака попросив до слова, як він сказав, Батька, тобто Василя Халявку. Той встав, поважно скинув з голови капелюха, побожно перехристився, обвів грізним поглядом присутніх і почав говорити. В коротких словах згадав історію України, починаючи з подій 16 століття. Пригадав присутнім, що вони є нащадками славних козаків Запорожців, нащадками хоробрих селян-гайдамаків, які, не шкодуючи життя, боронили Україну та рідну Віру Православну. Сказав зібраним і про те, що вони є прямі нащадки тих, що вкрили невмирущою славою Чигирин, Суботів та Холодний Яр і ту гору, що її обмиває чистими водами оспівана річка Тясмин.

— Ось на тій горі, — показав рукою Халявка, — князь Дмитро Вишневецький-Байда стояв зі своїм військом, що було оточене 500 тисячами татар, майже півроку, а коли не стало харчів, він пробився через оточення й відступив. На тій горі був поставлений пам'ятник Вишневецькому — великий кам'яний хрест. А на південному боці гори лишився історичний "архів" із списком імен і прізвищ козаків, осавулів, хорунжих — оборонців Батьківщини, писаний видовбаними на камені літерами. Ті написи кличуть усіх нас ставати на захист нашої України. Коли б Україна була вільною, ця гора була б у нас історичним пам'ятником-музеєм, де люди оглядали б славну пам'ятку козацької минувщини. А тим часом там виробляють бруски й точила, і половина того історичного заповідника вже знищено…

Далі В.Халявка згадав Суботів, преславного оборонця України і її Віри Православної — Багдана Хмельницького, його церкву, згадав Холодний Яр, Мотрин манастир і луги Тясмина, куди Ґонта з Залізняком збирали покривджених польськими панами та католицькими ксьонзами, українських селян та козацтво щоб ставати до бою в обороні чести народу, його Віри й Волі. Сюди "сходилися батько з сином і брат з братом мов із хреста зняті, щоб на ворога лукавого одностайно стати"… Наш Холодний Яр ще не перестав бути тим Холодним Яром, звідки, за словами співця долі України Т.Шевченка, має "повіяти вогонь новий".

— Ми, бриття, мусимо встати і "повіяти" так, щоб ні одного ворога не лишилось на "нашій, не своїй" землі. Допоможімо ж нашому урядові УНР і Військові відвоювати Україну і вступити до рідного Золотоверхого Києва. — Така була в загальному промова "батька" Василя Халявки, наскільки автор цих рядків міг зберегти її в своїй пам'яті.

Після промови Халявки всі присутні встали і з ентузіязмом проспівали — "Ще не вмерла Україна"!

Далі, за порядком наради, слово мав землемір із села Цвітної Ол. Дюдюра. Він вніс пропозицію, щоб від нині Василя Мус. Халявку звати "батьком".

3 цього часу і став він для холодноярців не тільки батьком номінальним але й батьком ідеологічним, дорадником і порадником воєнному проводові Холодноярських повстанців.

На нараді виступали ще й інші присутні, а між ними й Штиловий, зв'язковий із степу, який пізніше виявився зрадником. Всі промовці наполягали на тому, щоб якнайскоріше готуватись до повстання.

На внесок Халявки вирішено, щоб Головний Штаб повстання був у Креселецькому лісі, в районі Холодного Яру. Головним отаманом повстання одноголосно обрано було В. Чучупаку, під прибраним прізвищем — Деркач. Його заступниками обрано: Чорноту, Соловія, Хмару, Горбенка і Залізняка.

Було також устійнено плян повстанчих дій, зв'язків, заготівлі боєприпасів тощо. Спільно уложено й видрукувано на машинці відозву до Українського Народу, копії якої, в багатьох примірника, були роздані зв'язковим до розповсюдження.

ВІДОЗВА

Український Народе!

Ти є нащадком Славного Козацького Роду. Ти посідаєш родючі землі, гори, ліси, степи, ріки та моря. В надрах твоєї землі багатющі мінерали, води, вугілля та залізо. На твоїх просторах надзвичайно лагідне підсоння і чисте та запашне повітря. Наші діди-прадіди віками боронили двою землю від зайдів-наїзників: монголів, татарви, турків, поляків, москалів, тощо які сунулися на наші простори, як чорна хмара, та ділили її між собою навіть сотками тисяч десятин, а нарід поневолювали. Наша рідна земля спливала кров'ю й омивалась сльозами кращих синів і дочок України.

Славнозвісний наш Чигирин не раз був устелений козацькими трупами. Не одно було містечко-Берестечко, де на чотири милі, наші славні запорожці "своїм трупом поле крили"…

Спроба гетьмана Мазепи в 1709 році вирвати з неволі Україну зробивши союз з Шведським Королем Карлом дванадцятим, зазнала невдачі. В рішальному бою під Полтавою проти Петра Першого з 50 тисячним московським військом Карл XII ледве мав до 30 тисяч, а Гетьман Мазепа до помочі міг дати кілька тисяч, бо козаки не всі хотіли стати під команду Мазепи, а частина пішла на поміч катові цареві Петру 1-му.

Цей поділ українських збройних сил на два протилежних табори і створив в великій мірі поразку та завів Україну ще в тяжчу неволю.