Українська література » Публіцистика » Гуцули у Визвольній боротьбі - Михайло Іванович Горбовій

Гуцули у Визвольній боротьбі - Михайло Іванович Горбовій

Читаємо онлайн Гуцули у Визвольній боротьбі - Михайло Іванович Горбовій
дооколичних сіл. Коадий убраний вінцями навхрест. У декотрого й на голові вінець, а в руках ще й китиці. Це дівчата так їх прибрали. На задніх возах ідуть їх рідні. А над цілою валкою лунає дзвінка молодеча пісня!

Я закликав кілька стрільців, і зараз спільно розмістилисьмо наших дорогих гостей. Вози заїхали на площу Народного дому, а стрільців розмістили по приготованих стоянках.

У полуднє почався перегляд добровольців перед лікарською комісією. Це на те, щоби тільки самих здібних приняти, а слабших оставити.

Перегляд відбувався в одній з кімнат Народного дому. Комісія складалася з місцевих лікарів (цивільних) і членів повітової управи стрілецької.

Не одні стрільці потерпали на думку, що їх комісія мож чомусь узнати за нездібних. Між тими і я був такий самий. Тому й утримувався якийсь час від ставання до оглядин, а нарешті придумав спосіб. Побачивши, що "відібрані" йшли роздягнені, тільки в білизні, з кімнати оглядин на сцену, щоби там остригти волосся (доказ, що прийнятий), я вмить вирішив… До половини роздягнений я замішався між тих, що були приняті й ішли стригтися, пішов і я на сцену та відразу навперед других сів на стілець і сказав себе обстригти.

Цю "штуку" підстерегли ще деякі стрільці й собі так зробили. А щоби почванитися передзібраним на площі громадянством, що ми "відібрані", ходил исьми до вечора з відкритою головою…

По скінченому перегляді була ще маленька закрутенія, коли на загальній збірці при відчитанню узнаних комісією нас, кількох хитрунів, не прочитали. Ми тоді виступили перед комісію і рішучо доказували, що ми "відібрані", тільки нас забули записати. На доказ (corpus dilisti) ми показували свої обстрижені голови на "нульку". Чи цим ми переконали, чи ні, не є я певний, бо щось комісія підсміхалася, але таки "помилку" справлено і ми стали "здібними"… Впрочім, і так комісія мало кого не узнала, заледве кількох, на звиж 600, бо хлопці були як оріхи…

Відхід назначено на ранок слідуючого дня, т. є. 31 серпня, в понеділок. Збірка заповіджена була на годину 7 рано. До того часу кождяй мав "вільне". Цей вільний час кождяй використовував на те, щоби приготовитися з усім як слід. Дехто докуплював ще чого, иньші йшли по сусідах і знакомих пращатися тощо.

Старше громадянство стало відразу инакше числитися з нами, молодиками. Це ж уже не були "хлопці", а "вояки", котрі завтра йдуть уже на війну. Вправді (так міркувати собі) не будуть ужиті на фронті, а тільки хиба до легкої служби в запіллю по казармах, та все ж таки це вже жовніри. Отже, й трактувати треба поважніше. Одні, військові, давали деяки поради, другі дещо розпитували, иньші ще щось там находили до балачки. А при пращанню обов'язково подавали вже руку.

У той час опанувала вже була все громадянство воєнна психоза. Про війну тільки й балачки було, а не одні вже й пробували подавати "звідомлення із фронту"… Були й такі, що навіть бачили в поблизьких лісах поодиноких Москалів, що мали тільки одне око на чолі.

Завдяки такому настроєви сталася була того дня перед вечором невелика паніка, а саме: хтось підпалив за верхом Сокориковим сіно, чи що там, досить того, що звідтам показалося зарево. До цього хтось пустив чутку, що то Москалі йдуть уже з гір і палять села Соколівку й Бабин. Зараз зробився переполох. Одні біжать голіруч у тому напрямі, иньші розбігаються по домах, полева жандармерія рушила зоружена "на гостро" в тому напрямі, навіть пожежна сторожа вирушила із сикавками.

Нам наказано строге поготівля. Та котрісь жвавіші швидко скочили до того вогню, розказали, що є, і все вспокоїлося.

Ніч проминула супокійно. Иньша річ, що зі стрільців мало хто й спав тоді. А ніч коротка…

"Їхав стрілець на війноньку"

Понеділок, 31 серпня 1914 року. Сонечко схопилось дуже раненько, щоби не стратити ні дрібки з того, що цього дня відбувається в серці Гуцульщини, в Косові. І днинку випогодило так, щоб усе перейшло якнайкраще.

Мимо ранньої пори, всюди рух. Від кождої хати відривається як не громадка, то бодай оден-два леґінів і, наче ті пчоли до вулика, спішать усі на площу Народного дому. А на площі під голим небом уставлений вівтар. Хрести, хоругви міняться на сонці, сяють золотим блеском, з вітром гомонять.

Мовчки, в торжественному настрої, уставляється біля престолу трьома стінами сам цвіт Гуцульщини, будучі національні герої. За ними стає лава полевої жандармерії із крісами на плечах. На знак торжественно! хвилі в кождого на шапці — дубовий листок. А поза ними, по цілій площі, на гостинці, на сусідніх парканах, дахах і деревах — сила-силенна народу. Прийшли виряджати у незнану путь своїх рідних, знакомих. Це після Свята Шевченківського вдруге такий многотисячний здвиг народу.

Та, мимо того, над усім царить глибока тиша. Навіть здається, що і пташки замовкли, що навіть вітерець не дихне, щоби не зрушити цю тишу.

Виходить сідоглавий священик у супроводі молодших і править молебень. За тих, що лишають батька-матір стареньких, що лишають свою рідню, а йдуть добровільно проти відвічного ворога, йдуть на труди й небезпеки, несуть у жертву своє молодече життя, за кращу долю свого народу, за Неньку-Україну. У такому-то дусі й проповідь була виголошена.

Після богослужения чільніші громадяни-діячі виголошують пращальні промови, в яких, з'ясовуючи нашу ціль, додають укінці бадьорости, закликають до завзяття, витривалости. Вкінці виступає із пращанням вельми заслужений, усіма люблений і шанований народний діяч учитель 1. Устиянович. Починає словами:

— Виряджала мати свого сина за цісаря на війну, — так у пісні співається. Та ми маємо право додати: "За Україну на війну"…

І на цьому урвав, сердега, і заплакав рясними сльозами. А за ним і всі зібрані заплакали. Опанувавшись вкінець, додав:

— Не дивуйтесь, любі, що я плачу, бо я для вас як та рідна ненька. Ви для мене — як рідні діточки… І хотя й мені прикро, що ви, такі молоденькі, йдете на таке велике діло, далеко більше понад ваші сили, — але й рівночасно й радуюся, що всі ми дожили до тої хвилі, що можемо особисто,

Відгуки про книгу Гуцули у Визвольній боротьбі - Михайло Іванович Горбовій (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: