Українська література » Публіцистика » Гуцули у Визвольній боротьбі - Михайло Іванович Горбовій

Гуцули у Визвольній боротьбі - Михайло Іванович Горбовій

Читаємо онлайн Гуцули у Визвольній боротьбі - Михайло Іванович Горбовій

Роєвики вже навперед своїх роїв.

— Відступ на 5 кроків. Вперед руш!

Усе виконане зістало миттю. Всі глядачі тільки видивилися, що це має бути, але прикази вже дальше йдуть свиставкою:

— Долів! Мірник звичайний! Одинцем стріляй!..

Чета впала як підкошена. Заклацали рушниці, публика сперла дух.

— Огонь здержи! Роями вперед!.. — падуть дальші прикази. — Долів! Скорий огонь!

А за хвилю:

— Ножі на кріс!.. Наступ!

Стрільці зриваються, вихром летять на "ворога", лунає грімке "Слава!", допадають гостинця. Публика на дорозі, не стямившись, що це має бути, кинулась перелякана врозтіч, хто куди…

Позиція добута. Приказ:

— Огонь здержи! Ворог відбитий! Збірка!

Аж тепер публика дорозумілась, у чому річ, і нагородила нас бурею невтихаючих оплесків та окриками "Слава!"

Пішли ми у свої верби відпихати.

Тепер Поляки рішили показати свої вправи боєві. Зробили збірку, уставляють розстрільну — не йде. Командир кричить:

— Декуй — до холери, пан, на пана… — І кождого бере за плечі та ставить на своє місце.

І так не йде… Наш десятник Гавриш каже:

— Ця ляндштурма і до вечора не зліпить розстрільної. А ми… можемо йти домів. Ану, збірка, хлопці!

Лискавкою все сповнилось, й ми з веселою піснею "Ми гайдамаки" рушили домів. А за нами й публика. Остали тільки самі "пани".

Ця наша "побіда" рішила одне: нас просили Поляки відбути з ними разом більші вправи — денні або нічні. Коли ми побачили потішні "боєві вправи" їхні, відпала нам охота спільно боротися з ними… Так і не вправляли.

Ладимося на війну

Нарешті зі Львова прийшов приказ від Центрального стрілецького комітету: "Приладити собі по 3 пари білля, онучки, добрі черевики, нитки, ніж, ложку, вилку, kstonra (?) до чищення кріса, перев'язки і т. п. та харчів на кілька днів. Ці послідні вже на случай відходу".

Справа ставала серйозною навіть для найбільших недовірків. А нас, стрільців, то прямо гарячка опанувала, один навпереддругого старався краще підготовитись. Тут і наше жіноцтво під проводом, мабуть, чи не учительки Білицевої взялося щиро за підготовку. Перевели збірку полотен, білля і т. п. А треба признати, що наше громадянство щиро жертвувало що хто міг.

З полотен шили білля для тих, котрі потребували того. Передбачували таке, що із сіл не одні поприходять без нічого, тож треба було вирядити якось по-людськи. Повітовий комітет під проводом учителя Устияновича мав праці по вуса: організація, зв'язки, поради, провірка по селах і т. п.

Косівщина набирала характеру кочового табору. Про війну вже й ніхто не сумнівався. Робота нікого не бралася. Кождий крізь шкіру відчував, ідо гряде велика пора… З обігу зникли дрібні гроші. Щоби розміняти 2 корони, треба було добре набігатись по всіх склепах (це відтак на не одним пімстилося, як їм остали самі паперові тисячки, сотки).

Австрійська влада покликала вже була якийсь річник ополченців до служби. З них утворено відділи полевої жандармерії. Вони мали за ціль слідити за шпіонами, переводити ревізії, арешти, слідити за дезертирами тощо. У цьому відділі служили-таки місцеві громадяни.

Ця жандармерія заанґажувала до помочі стрільців. Видала нам кріси "Кропачека", на оден набій, з довжелезними ножами. Заняття стрільців було сторожити телеграфи, стежити по ночах і т. п. Часом брали до помочі при трусах у москвофілів.

Місцеве громадянство урядило пару разів маніфестаційні походи за війною, викрикуючи по дорозі:

— Проч із Сербами! Проч з Москалями! Най жиє Австрія! Най жиє війна!

Під час нових походів падало пару камінців на доми загальнознаних москвофілів, і на тому кінчилося.

Час до часу малисьмо "трівогу" (алярми), щоби набирали вправи.

Нараз пронеслася чутка, що польські легіонери дістали вже приказ відходити. Нас огорнув сум. Деякі стали вже і нарікати, мовляв: "То що, ми гірші від других? Не можемо хоч разом іти? Вони йдуть, а ми маємо вдома свдіти?.."

Але з часом ці нарікання втихли. Вироблена карність не допускала довго нарікати.

І коли прийшов день відходу Поляків, то всі ми явились під польським "Соколом" попрощати відходячих. Явилося чимало і старшого громадянства всіх національностей. Говорили прощальні промови: від Українців учитель Устиянович чи (нерозбірливо), від Жидів — банкір Ельтіс (?), від Поляків — старий омнікар (?) Бурса.

Відтак тілько відфотографувались і рушили в дорогу. Ми відпровадили з кільометер на т. зв. пістинську дорогу, там уставились на "шпалір", зробили "Вправо! Вліво глянь!", і на тім скінчилося. Тамті пішли, а ми вернули домів.

Це було в понеділок, мабуть, 17/8 1914.

Арешти

Між тим зайшли прикрі події. Жандармерія стала переводити масові арешти т. зв. москвофілів. Крім дійсних, загально знаних, як о. Гелитович, Алексієвич, Ґулла, стали забирати в більшости бога духа винних людей (невинних. — Ред.). А" офеціялісти" ширили між громадянством страшні вістки про тих "зрадників", як-от: вони переховували в себе московських шпіонів, мали підземні телефони, оружіе і т. п.

Одної середи, пригадую, пішла чутка, ідо з гір везтимуть москвофілів. Місто заворушилось. Усі нетерпеливо очікували. Гарячковість і лють на "зрадників" опановувала з кождою хвилиною все дужче…

Жандарми (не полеві) й агенти стали збирати товпу, щоби "гідно привитати" тих "зрадників". Не стало чесніших, так мобілізувалося все шумовиння. Одним давали гроші на яйця, иньшим таки роздавалося й на півкошика яєць, щоби кидали ними… Перші дістали — заздалегідь приладжені відповідними чинниками — смердючі яйця. Коли тих не стало, забералося, які були на ринку. Жиди робили тоді незлий інтерес.

Нараз вістка:

— Везуть!

Що жило, вилягло на дорогу, якою начебто мали везти передноголового (так у тексті. — Ред.) звіра чи иньче чудовище. Показалася перша фіра, на котрій в окружению жандармів їхав старенький о. Бабяк зі своїм дяком Костинюком (не пригадую, хто їхав на других фірах). Товпа завила, загула, почулися свисти, крики… Жидова кинулася до фіри з повикривлюваними ненавистю шиками, стала грозити п'ястуками,

Відгуки про книгу Гуцули у Визвольній боротьбі - Михайло Іванович Горбовій (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: