Гуцули у Визвольній боротьбі - Михайло Іванович Горбовій
Картина була невимовно жахлива й болюча. Ще й тепер стоїть мені як жива перед очима… Жандарми, річ зрозуміла, і пальцем не кивнули на це. Аж коли серед міста товпа стала-таки сильно напирати на вози, кілька жандармів з німцем Ґрінером на чолі взяли кріси "до пробою" й так пробились крізь товпу, котра дикими свистами й криками відпроваджувала нещасні жертви аж на місто.
Чи ще коли везли таких "зрадників", не пригадую добре, бо я вже вистерігався йти на подібне збіговище, як де яке творилося. Воно дуже прикро дивитись на таке і не могти зарадити лихови. З другої сторони, й нема що дуже дивуватися товпі, котру від кількох тижнів усякі "спеціалісти" й инші Жидики годували "достовірними" фактами про "зраду" найяснішому панови, запроданість, змову з ворогами, затроювання води і т. п.
"На війну!"Нарешті нам прийшов довго ожиданий приказ: "На війну!"
Речинець назначено на понеділок 31 серпня. Все заворушилось, наче в муравлиську, як туди встромити патик. Родичі ладять харчі, а ми, стрільці, прямо не можемо собі місця найти. То радимося, що би то найкраще взяти із собою, провірюємо те, що вже давнійше підготовили.
Иньші розпитують, чи не дістали б де якого старого револьвера. І признати треба, що не один із нас вишпортав десь яке старе, ржавіше опудало (мені вуйко подарував півметровий ніж з мосяжним окуттям, з котрим я мав мороки цілою дорогою та аж у Страбичеві подарував жінці, в котрої я був на стоянці).
Два дні наперед стали в Косів напливати стрільці з повіту. І тут ми мали доволі праці, бо треба було підшукати стоянки, розмістити, обслужити, порадити. А деякі з нас то ще й вправи переводили вдень із прибувшими. Це на те, щоб узгіднити впоряд.
Але все йшло справно, наче в годиннику. Підготовка була совісна, тому й безпорядків не було. Тільки дадуть знати, що надходить яка чета, вже назначений часовий пильнує на гостинці й веде на стоянку. А в суботу по полудню відбувся на площі біля пам'ятника Шевченка перегляд усіх чет.
Незабутня картина.
Погода прекрасна. Побіч ріка шумить. А кругом Батька Тараса розкинені четами ті, що взялися сповнити його заповіт, що йдуть "вражою, злою кров'ю Волю окропити". Дивися, тут стрільці із Прокурави зі своїм четарем Герасим'юком. Низького зросту, але енергійний, гострий чоловічок. Австрійський десятник. Не є ще певний у приказуванню по-українськи, тож і цікаво послухати:
— Мой, Прокурава — фергаттерунґ! Збірка! Мітте — середина! Гальт! Стій! Не руш!
Хоч воно смішно виглядало трохи, але хлопці звивалися як опарені. А там дальше вправляє чета з Яворова. Переробляє звороти, хід. Ясенівці переводять розстрільну. За ними Брустури, Жаб'є, Красноїля, Річка і др. Вся Гуцульщина, кожде село вислало своїх найкращих леґінів. А всі в новісінькій, святочній одіжі, наче в одностроях: білі штани, киптарики, вишивані сорочки, крисані з павами і трісунками, в руках лискучі бартки — аж не мож очей відірвати.
Площа вкрита вщерть. Лунають ріжнородні прикази, гомонять пісні, а під вербами вже чути сопілки та дримби. Це ті, що вже все добре переробили, тепер відпочивають, веселяться. А кругом площі, на гостинці, повнісінько народу. Ніхто не працює, нікому ніщо в голові. Це велике свято настало. Такого ще не бувало.
Перегляд випав знаменито. Відтак усі порозходилися по стоянках, де гостинні ґаздині очікували вже з вечерою. А за хвилю ціла околиця (Косів, Монастирське, Старий Косів, Вербовець, Смодне, Город) гомоніла сотнями молодечих дзвінких голосів, виспівуючи та виграваючи жвавої "Гуцулочки".
Одні завели парубоцької:
Ой та два нас товариші, Та два нас, та два нас, Ой не ходім по улиці Та не робім галас.Инші затинають рекрутської:
Ой на Кути доріженька, Й на Кути, й на Кути, Бувай, мила, здоровенька, Бо я йду в рекрути…Ще котрісь там жартівливої виводять:
Ой пішов я до Марічки Темненької нічки, Як упав я у кропиву, То умер без свічки…Мабуть, мало кому спалося тої ночі. Гомін, жарти, співи, музики, — кому там було до спання! Надто це небуденна пора. Це ж історична хвиля на Гуцульщині. Другої такої скоро не буде. Це ж сам цвіт Гуцульщини збирається проти віковічного ворога на нерівну боротьбу.
Поглянути було з Міської гори та прислухатись — малося вражіння, що це величезний козацький табір перед походом вояцьким, про котрий тільки в історії згадується. Але, мимо такої великої маси молодих, жвавих людей, порядок був задержаний взірцево. Нігде не було ніяких криків, ні авантур. Стежі косівських стрільців, що мали службу всю ніч, не мали причини до інтервенції.
Неділя 30 серпня. Досвіток. Я мав службу після опівночі. Тільки що сонце почало сходити, як від сторони Кут почувся якийсь гуркіт і піднялась курява на гостинці. Я пішов навпроти й почув, як з тої куряви доносилися грімкі голоси пісні:
Йшли діди на муки, Ідуть і правнуки, За народ життя своє дамо!..За хвилю показується з тої куряви валка возів. Ціла в зелені й цвітах. Коней і возів не видно з-під зеленини. А на возах повно хлопців. Це стрільці з Кут і
