Справа Василя Стуса. Збірка документів з архіву колишнього КДБ УРСР - Вахтанг Теймуразович Кіпіані

Допит почато о 10 год. 15 хв.

Закінчено о 12 год. 05 хв.

Старший слідчий слідчого відділу КДБ УРСР майор Цімох в приміщенні слідчого відділу КДБ УРСР з додержанням вимог ст. ст. 85, 167 і 170 КПК УРСР, допитав як свідка:

1. Прізвище: Ковальова.

2. Ім’я: Світлана.

3. По батькові: Григорівна.

4. Дата народження: 23.IV.1945 р.

5. Місце народження: м. Кишинів.

6. Національність і громадянство: росіянка, громадянка СРСР.

7. Партійність: безпартійна.

8. Освіта: середня.

9. Рід занять: дитячий сад рудника ім. Матросова, вихователь.

10. Місце проживання: селище Матросова, вул. Комсомольська, буд № 1, Тенькінського району Магаданської обл.

11. Паспорт: I-НО № 601895, виданий 23.VIII.1977 р. Сніжнянським МВВС Донецької області.

12. В яких стосунках з обвинуваченим і потерпілим: (прочерк).

У відповідності з ч. IV ст. 167 КПК УРСР Ковальовій С. Г. роз’яснені обов’язки свідка, передбачені ст. 70 КПК УРСР, і її попереджено про відповідальність за ст. 179 КК УРСР за відмову або ухилення від дачі показань і за ст. 178 ч. 2 КК УРСР за дачу завідомо неправдивих показань.

(підпис свідка)

На пропозицію дати показання по всіх відомих їй обставинах свідок показала:

Я досконало володію українською мовою, показання бажаю давати цією ж мовою.

Протягом 1970–1975 років я разом з чоловіком Ковальовим Георгієм Івановичем проживала в селищі Матросова Тенькінського району Магаданської області.

У вересні 1977 року ми знову приїхали в це селище, де чоловік працює бригадиром прохідників гірничої дільниці № 4 рудника ім. Матросова, а я працюю вихователем дитячого садка цього ж рудника. В даний час я з чоловіком перебуваю у відпустці.

У березні 1978 року мене і мого чоловіка Георгія запросив у гості, на день проводів російської зими, Дмитришин Михайло Михайлович, який мешкав у гуртожитку рудника ім. Матросова, по вул. Центральній, будинок № 37.

Коли ми прибули в кімнату до Дмитришина, там була лише його дружина Зоя та раніше мені незнайома людина Стус Василь Семенович, який був напідпитку. Я почала допомагати Зої по господарству, накривати стіл, а чоловіки без нас затіяли якусь розмову. Початок розмови я не чула, лише почула окремі фрази, які говорив Стус. Зокрема, пам’ятаю, він говорив, що нібито українці східної частини України «продалися москалям», а українці з західних областей республіки є «справжніми людьми, а не якесь…», після чого Стус промовив гидке слово. Далі Стус почав говорити, що він — відомий український поет терпить знущання за свої переконання, за те, що «боровся за демократичні права для народу, за волю для України», і за це, мовляв, його «переслідують», але він вірить у краще майбутнє для народу, в те, що «Україна буде вільна» і люди в нашій країні будуть мати «справжні права і свободи».

Він промовляв й інші наклепницькі вигадки на радянський державний і суспільний лад, говорив все це українською мовою.

Після цього в розмову втрутився мій чоловік Георгій, який російською мовою сказав Стусу, що той є справжнім націоналістом, як колишні бандити-бандерівці, що після війни вбили його дядька, тому Стусу нема чого корчити з себе якогось «борця» за «щастя народне», оскільки люди не просять його — Стуса «боротись» за їх «права» і йому нема чого оскорбляти людей та ділити їх на «східняків», «западенців» і «москалів».

Боячись, щоб не почалася бійка, я забрала чоловіка Георгія додому. Звичайно, свято для нас через Стуса було зіпсованим.

Після цього зі Стусом я більше не бачилась. У червні 1978 року в наше селище приїхала кореспондент Тенькінської райгазети «Ленинское знамя», яка збирала матеріал про поведінку Стуса. Тоді ж мій чоловік і я розповіли їй про вищевикладений інцидент з Стусом.

В трьох номерах вказаної газети за липень 1978 року було надруковано статтю «Друзья и враги Василя Стуса», де згадували мій чоловік і я про випадок ворожих висловлювань Стуса у березні 1978 року в кімнаті Дмитришина. У статті було правильно викладено про інцидент зі Стусом та про те, що говорив тоді, в кімнаті Дмитришина, Василь Стус і що йому відповів мій чоловік. Інші факти ворожої діяльності Стуса мені невідомі.

ЗАПИТАННЯ. Чим бажаєте доповнити свої показання?

ВІДПОВІДЬ. Я дала правдиві показання, доповнити їх нічим не маю.

Протокол допиту я прочитала. Записано з моїх слів правильно. Доповнень і поправок не маю.

(підпис)

Ковальова

Допитав:

Старший слідчий слідчого відділу КДБ УРСР

майор (Цімох)

місто Київ

Допит почато о 12 год. 30 хв.

Закінчено о 17 год. 50 хв.

Старший слідчий Слідчого відділу КДБ Української РСР майор Селюк в приміщенні Слідчого відділу КДБ УРСР, кабінет № 20 з додержанням вимог ст. ст. 85, 167 і 170 КПК УРСР, допитав як свідка:

1. Прізвище: Кириченко.

2. Ім’я: Світлана.

3. По батькові: Тихонівна.

4. Дата народження: 1935.

5. Місце народження: місто Київ.

6. Національність і громадянство: українка, громадянка СРСР.

7. Партійність: безпартійна.

8. Освіта: вища.

9. Рід занять: не працює.

10. Місце проживання: місто Київ, вул. Червоноармійська, 93, кв. 16.

11. Паспорт: IV — МА № 742403, виданий 22 травня 1979 року Відділом внутрішніх справ Московського райвиконкому міста Києва.

12. В яких стосунках з обвинуваченим і потерпілим: нормальних.

У відповідності з ч. IV ст. 167 КПК УРСР Кириченко С. Т. роз’яснені обов’язки свідка,