Справа Василя Стуса. Збірка документів з архіву колишнього КДБ УРСР - Вахтанг Теймуразович Кіпіані

(підпис свідка)

На пропозицію дати показання по всіх відомих їй обставинах свідок показала:

Перш за все я хочу особисто ознайомитись зі статтями КПК УРСР, в яких викладені права та обов’язки свідка.

Ознайомившись зі своїми правами, свідок заявила, що бажає написати свої показання власноручно, і їй така можливість, згідно ст. 170 КПК УРСР, надана.

(підпис свідка)

На поставлені запитання свідчу:

Стуса Василя Семеновича знаю з часу його вступу до аспірантури Інституту літератури АН УРСР — на початку 60-х років. В той час я працювала ст. референтом Інституту літератури. Перші роки ми спілкувалися тільки в межах Інституту — як співпрацівники. Знала його як талановитого поета, була на його творчому вечорі в Спілці письменників України, чула про нього захоплені відгуки як про тонкого інтерпретатора художнього слова. 1965 року В. С. Стуса було відраховано з Інституту: як формулювався наказ про це — не знаю.

Наші стосунки з 1965 р. по 1972 р. були дружні, хоча зустрічалися ми принагідно; я глибоко поважала В. С. Стуса як людину безкомпромісну, високих моральних принципів, активної громадянської позиції. При зустрічах торкалися питань літератури, мистецтва, цікавилася, як він живе.

1972 року В. С. Стуса було заарештовано і звинувачено в антирадянській діяльності. Конкретного змісту звинувачення я не знаю. Усі роки його ув’язнення та заслання я листувалася з ним. Характер листування визначався умовами, обставинами, тобто фактично був однобічний. У листах сповіщала В. С. Стусові про різні літературно-мистецькі новини, надсилала окремі вірші. Чи писав мені В. Стус із табору — не пам’ятаю; із заслання зрідка отримувала листівки, вітальні телеграми, листи, в яких писав про своє життя. Цих листів у мене не збереглося.

Після повернення В. Стуса до Києва я зустрілася з ним уперше у вересні 1979 року. З цього часу ми часто бачилися: я заходила до нього, інколи він із своєю дружиною — до мене. Спілкування з такою неординарною людиною дуже збагачувало мене, було мені просто необхідне.

У жовтні 1979 року я разом із В. Стусом їздила до Москви і Таруси, де зустрічалися з подружжям Караванських — Святославом Караванським та його дружиною Ніною Строкатою. Ніну Строкату я знаю з 60-х років і хотіла з нею побачитися. Це і було причиною моєї поїздки.

З якою метою їздив до Москви В. Стус, я не знаю; думаю, що він хотів познайомитися і подякувати людям, яких знав заочно, які з ним листувалися. Називати людей, у яких ми зупинялися в Москві, я не буду з етичних міркувань. Розмови з цими людьми у нас були тільки на побутові теми. У Москві ми були одну добу, а в Тарусі тільки переночували. Чи знав раніше В. Стус подружжя Караванських, я не знаю; зі слів В. Стуса, він хотів із ними побачитися. Ніяких документів ні до Москви, ні до Таруси ми не відвозили. У Караванських розмови точилися навколо літератури: С. Караванський читав нам свої переклади сонетів Шекспіра.

За весь час мого спілкування з В. Стусом я не чула від нього ніяких антирадянських або наклепницьких висловлювань, не бачила в нього і не отримувала від нього антирадянських чи наклепницьких документів. Стосунки між нами завжди були дружні, вони ґрунтуються на моїй глибокій повазі до В. Стуса.

ЗАПИТАННЯ. Що вам відомо про виготовлення та поширення Стусом Василем Семеновичем документів, в яких містяться наклепницькі вигадки, що порочать радянський державний і суспільний лад?

ВІДПОВІДЬ. Про виготовлення та поширення Стусом документів наклепницького чи антирадянського характеру мені нічого не відомо.

ЗАПИТАННЯ. Чи передавали ви Стусу які-небудь рукописні або машинописні документи, якщо передавали, то які саме, коли та з якою метою?

ВІДПОВІДЬ. Ніяких документів я Стусу ніколи не передавала.

ЗАПИТАННЯ. Вам пред’являється для огляду аркуш нелінованого паперу стандартного формату з рукописним текстом листа, до починається словами: «Дозвольте, Іване Федоровичу…», який підписаний вашим прізвищем «Світлана Кириченко» і датований березнем 1976 року. Цей лист був вилучений в квартирі Стуса під час обшуку 14–15 травня цього року.

Хто та в зв’язку з чим написав цього листа і яким чином він потрапив до квартири Стуса Василя Семеновича?

ВІДПОВІДЬ. Свідок Кириченко побажала викласти свою відповідь на запитання власноручно, і така можливість їй надається.

З пред’явленим мені листом я особисто ознайомилася. Це мій приватний лист до І. Драча, якого я дійсно написала 1976 р. Цей лист був десь у мене вдома; від часу написання я цього аркуша не бачила і В. Стусові особисто його не передавала. Припускаю, що він міг потрапити до родини Стусів у якійсь книжці, яку я давала читати його дружині чи синові.

ЗАПИТАННЯ. Тоді ж, під час обшуку 14–15 травня 1980 року в квартирі Стуса Василя Семеновича було вилучено чотири аркуші з учнівського зошита з рукописним текстом листа, що починається зі слів: «Дорога Михасю! Дорогі Світлано, Юрку!..» та закінчується словами: «…хоч бувало не часто, на жаль». Названий лист пред’являється вам для огляду.

Що ви можете показати відносно пред’явленого вам листа, зокрема хто його автор та виконавець?

ВІДПОВІДЬ. Це лист В. Стуса, як я зрозуміла, ознайомившись із ним; точніше, це моя копія отриманого від В. Стуса листа. За давністю часу я не пригадую, яким чином лист В. Стуса потрапив до мене. Але я пам’ятаю, що оригінал цього листа був у мене, і я зробила з нього копію для себе, бо лист гуртовий і не належав одній мені. Переписала я цей лист, як убачаю з його змісту, десь наприкінці 1977 р. Куди подівся оригінал, я не пригадую. Із пред’явлених мені чотирьох аркушів я бачу, що тільки два аркуші переписані моєю рукою. Ким написаний текст листа на