У них щось негаразд з головою у тих росіян... - Анна-Лена Лаурен

— Ото везуха, що я офіційно безробітний, — усміхнувся наш водій. — Можу не платити ні копійки. А ці козли про це знають, тому й скислі такі...

Корупція в Росії — гігантська проблема. Ставши президентом, Володимир Путін проголосив боротьбу з корупцією своєю головною метою. Його наступник, Дмітрій Медведєв, не менш пишномовно проголошує те саме й гостро, не добираючи висловів, засуджує хабарництво.

Державне керівництво, міністри та впливові особи ось уже понад десять років говорять про корупцію.

Отож проблеми не замовчують, навпаки — про корупцію говорять усі, кому не лінь. Однак від цього вона нікуди не зникла, лише поглибилася з розростанням за часів Путіна бюрократичного апарату. Що чисельніша армія чиновників, то більше вони мають можливостей гальмувати, наприклад, видавання дозволів чи вимагати грошей з бізнесменів щоразу, як потрібні новий підпис або ж печатка. Цей процес породжує сам себе, котиться, як лавина: Кремль прагне посилити контроль над громадянами країни й запроваджує нові правила, побільшуючи тим паперову тяганину, а щоб її розгребти, потрібно збільшити кількість здирників. Для посполитих — це ще більше інстанцій, де треба залишати хабарі.

Я — іноземка, тому до мене ставляться, звісно, інакше, ніж до своїх. Мені немає потреби тицяти гроші лікарям, аби ті ліпше доглядали за моїми рідними, віддавати дві тисячі доларів якомусь офіцерові, аби «відмазати» свого сина від виконання військового обов'язку.

Ні як журналіст, ані як приватна особа, я ніколи й нікому не давала хабара — ніхто й не вимагав. Частково так склалося через те, що я працюю для фінської телерадіокомпанії, яка має свого секретаря у Москві. Вона бездоганно залагоджує усі мої паперові справи, тож ніхто не придереться до моєї акредитації, реєстрації чи всіляких інших дозволів. Коли міліція зупиняє мене, щоб перевірити документи, їй нічого мені закинути. Не те, що попередні десять років, коли я мандрувала Росією на власний страх і ризик, ігноруючи реєстрацію у міністерстві внутрішніх справ. А реєструватися повинні всі іноземці, якщо перебувають у Росії довше, ніж три робочі дні.

Причина такого непоштивого ставлення до приписів проста: я не поселялася в готелі, а мешкала в своїх російських друзів. Іноземців, які живуть у готелях, реєструють автоматично. Ось тут система виявляє свою недосконалість: мешкаючи приватно, зареєструватися практично неможливо.

Звичайно, можна прийти до відділення ВВІРу (відділ віз і реєстрацій). Якось я спробувала так зробити. У петербурзькому відділенні ВВІРу мене просто відмовилися прийняти, після чого я вирішила наплювати з високої вежі на цю ідіотичну систему й влаштуватися у російський спосіб. Тобто послати правила до дідька і сподіватися, що клопоти мене оминуть.

Вони й оминали. Кілька разів мене спиняла міліція, але я, не боячись сваритися й сперечатися з ними, виплутувалася з ситуації без великих проблем.

Головний секрет, як зарадити собі з корупціонером чи з ідіотичними правилами, дотриматися яких на практиці неможливо, у правильній поведінці. Правильна поведінка дає свої позитивні плоди в більшості ситуацій, які виникають в Росії. Ті, що мають достатньо самовпевненості, сильні духом і можуть відстояти себе, часто лише своєю незалежною поведінкою змушують міліціонерів відступитися — навіщо їм зайвий галас... Слабкі й закомплексовані (а також бідні) найчастіше змушені платити. І звичайно, найбільш незахищені в Росії кавказці та прибулі з Середньої Азії.

Різниця між старшим і молодшим поколіннями росіян у цьому випадку особливо впадає у вічі. Старше покоління, покоління наших батьків усе ще відчуває страх перед охоронцями порядку, повагу до них, а тому щосили намагається дотримуватися закону та ладу в своїх документах. Чимало молодих росіян, навпаки, нікого не поважають, не бояться ні патрульних, ні гаїшників і голосно протестують, якщо з ними, на їхню думку, повелися несправедливо.

І це нормально. Це вказує на те, що молода російська генерація навчилася мислити самостійно. Зле, ясна річ, що міліція майже не має поваги в суспільстві, а з іншого боку, благо, що нині багато людей у Росії почуваються достатньо впевненими в собі, щоб не толерувати дурні.

Якось разом зі своїм приятелем я побувала в московській лікарні. Його друга Макса споїли в якомусь барі, підмішавши наркотики, пограбували й покинули в стічній канаві, де його вранці підібрала «швидка». Максові було дуже погано. Його дружина Ольга не знаходила собі місця від хвилювання, однак лікарка не пустила нас до нього. Сказала тільки, що діагноз ще невідомий, до того ж, стан хворого може будь-якої миті погіршитися, бо не знати, наскільки сильно постраждала його нервова система.

Уже перед самим відходом Ольга запхала лікарці до кишені п'ятсотрублеву купюру. Я була шокована. Корупція у лікарні, де мають рятувати людські життя!

— Люба Анно-Лєно, лікарі в муніципальних лікарнях заробляють двісті євро на місяць. А що пацієнти допомагають їм, чим можуть, лише свідчить про їхню порядність. Ти ж не забувай, лікарі — люди з вищою освітою, а платня зневажливо мізерна порівняно з тим, що вони роблять, — пояснювала мені моя вчителька російської Маргарита, коли я поскаржилася їй на неподобство.

Згодом я зрозуміла, що вона мала на увазі. Іноді корупцію буває важко назвати корупцією. Чи корупція це насправді, допомогти фінансово висококваліфікованому лікареві, який заробляє копійки в комунальній лікарні, хоча міг би скосити удесятеро більше в приватній клініці?

Звісно, корупція. Та іноді буває корисно глянути на речі під іншим кутом зору.

Макс, до речі, видужав, відбувшись легким переляком. Гадаю, що й без зайво витрачених чотирнадцяти євро він чудово б одужав. Той хабар був, мабуть, певним перестрахуванням його дружини.

Існує в Росії така собі рутинна корупція, яка досі виживає лише тому, що люди до неї звикли. Одна моя подруга, готуючись до екзамену для одержання водійських прав, жалілася мені, як важко впильнувати за пішоходами, які «перебігають вулицю, де їм заманеться».

— Усе приходить з досвідом, — пояснювала я їй. — Ось трохи поїздиш і звикнеш усе навколо помічати, авта й людей.

— Ага, звикнеш... Добре, що можна заплатити інструкторові перед екзаменаційною поїздкою. Він має свої зв'язки в