У них щось негаразд з головою у тих росіян... - Анна-Лена Лаурен
Дуже мало моїх друзів-ровесників дізнаються новини з офіційних джерел. Меншість вірить кремлівській пропаганді, яку поширюють «придворні» телеканали — Канал 1 і Россия. Більшість читає новини в мережі, маючи в своєму розпорядженні кілька класних інтернет-сайтів з об'єктивною інформацією. Російська влада досі ще не робила спроб обмежити доступ до інтернету, частково тому, що в технічному сенсі це доволі складна операція. Інтернет з'явився у Росії в час хаотичної свободи та відсутності контролю — на противагу, скажімо, Китаю. Нині більшість серверів у приватній власності, тож запровадження контрольних механізмів призвело б до фінансових збитків. Цікаво й інше: за яких політичних обставин можна було б забрати в росіян свободу, до якої вони звикли за десятиліття? А Володимир Путін завжди мав добрий нюх на громадську думку...
Контролювати людей більше не вдасться. Тому не можна називати російську націю невільною. Хоч і не мають росіяни демократії, зате живуть у глобалізованому світі. Глобальні інформаційні потоки в Росії нічим не відрізняються від інформаційних потоків Фінляндії, Франції чи США.
Іншими словами, російський люд має тепер більше простору, ніж будь-коли за всю історію Росії.
РОЗДІЛ 5ПРО КОРУПЦІЮ
— Ніколи й копійки не даю міліції. Це справа принципу, — каже мій добрий друг Сергій.
Насправді ж це не зовсім так. Якось його затримала міліція за те, що він пив пиво в метрі. Я була при тому й відразу зрозуміла, що міліціонери мають рацію — у метрі справді заборонено пити пиво. Порушник громадського порядку мусить бути покараний. Сергій мав заплатити штраф.
Та він про це й чути не хотів! Коли міліціонери зупинили його, він ввічливо послав їх до дідька, після чого вони його, звісно, потягли до свого закамарка, де й продовжили перемовини. Я зумисне пишу «перемовини», а не «допит», бо йшлося саме про домовленості. Міліціонерам кортіло одержати свою щоденну додаткову лепту до зарплати, а Сергій упирався. Йшлося лише про те, як вив'язатися з ситуації.
За двадцять хвилин перемовин Сергій вийшов з міліційного закамарку неймовірно задоволений. Йому пощастило збити ціну до п'ятдесяти рублів (приблизно півтора євро) та ще й отримав квитанцію. Гроші не потрапили до кишені міліціонерів.
Я нічого не второпала, лише згодом зрозуміла всю логіку. Як і більшість росіян, Сергій відчуває безмежну зневагу до всіх, хто називає себе охоронцями правопорядку. Немає у Росії такої людини, якій не було б відомо, що більшість міліціонерів цікавить лише одне: гроші. Це стосується і «патрульних», дядечків у сірих мундирах з велетенськими кашкетами, яких можна побачити по всьому місту, і дорожньої міліції.
— Не треба платити! Просто не треба платити. Вони однаково нічого не зможуть тобі зробити, — повчає мене Сергій.
Його зневага до міліції глибша, аніж усвідомлення власної вини тоді, у метрі. Всім відомо, що міліція тільки й думає, як залізти до кишені звичайних громадян, то навіщо перейматися їхнім прискіпуванням? А що в Росії про все можна домовитися, то й треба домовлятися.
Ось чому чужоземці такі беззахисні перед міліцейською зажерливістю. Іноземні туристи в Санкт-Петербурзі, яких раптом посеред міста обступають з усіх боків грізні дядьки в сірому, не знають, що міліціонери аж ніяк не можуть їм нашкодити. Ситуація лякає, бо міліціонери поводяться так, ніби йдеться про дуже, ну дуже серйозне порушення. Ті, що не розмовляють російською, навіть не зуміють порозумітися з охоронцями порядку. Тому наймудріше, на їхню думку, заплатити.
Натомість туристам треба було б вперто вдавати, ніби вони з іншої планети, і так «дістати» міліціонерів, аби ті врешті відчепилися. Не варто недооцінювати жадібності міліції — ніч коротка, а об'єкти вимагання трапляться і деінде.
Охорона правопорядку — це взагалі окрема стаття. Вона поділена на численні різноманітні структури та підрозділи, що й збагнути важко, хто й що, власне, робить. Російська любов до абревіатур справи аж ніяк не полегшує.
Міліція, яка патрулює вулиці та площі, скорочено називається ППС (Патрульно-постовая служба). Дорожня міліція — запеклий конкурент митної служби — є, напевно, найкорумпованішим державним органом Росії і нині пишно називається Государственная инспекция безопасности дорожного движения, ГИБДД. Їй на п'яти наступає ДПС (Дорожно-патрульная служба) — підрозділ ГИБДД. Раніше це називалося просто ГАИ (Государственная автомобильная инспекция). Народ охрестив їх гаїшниками.
Своє прізвисько вони зберегли досі, а корупція і надалі має форми пандемії. Гаїшників також щиро ненавидять, не менше за чиновників чи загалом державних службовців. Усім їм не бракує сприту встромляти палиці в колеса звичайним людям, створювати незборимі труднощі в одержанні дозволів, напихати грошима власні кишені й докладати всіх зусиль, щоб паралізувати ринкову економіку.
У високому мистецтві корупції гаїшники сягнули, мабуть, найвищих вершин. На російських дорогах ледь не щокілометр можна побачити автомобілі дорожньої міліції. Зазвичай, вони стоять на перехрестях чи узбіччях доріг, ліниво киваючи паличкою своїм обранцям з автомобільного потоку. Зупинити можна за будь-яке «порушення» — тут вибір величезний, — але мета одна: «здоїти» з водія кілька сотень рубликів. Тому абревіатура ГИББД породила в устах посполитих росіян купу нових імен: Господа и Бандиты, Дайте Денег або ж Гони Инспектору Бабки и Дуй Дальше.
Анекдотів про гаїшників не злічити. Один балакучий водій таксі дорогою до летовища Домодедово розповів мені такого:
«Гаїшник проспав зранку на роботу і будить сина: "Швиденько вставай! Ці козли он уже скільки часу безкоштовно катаються!"»
Але й тут помітний прогрес. Якось ми їхали фільмувати репортаж, і нашу знімальну групу затримали під Петрозаводськом. Ми рухалися 49 км на годину при обмеженні швидкості 40 км/год. Треба було платити штраф. Та чомусь міліціонерів це не тішило, вони були, на диво, похмурі, що пояснювалося новими правилами — їм більше не дозволялося брати штрафи готівкою, на місці видають лише
