У них щось негаразд з головою у тих росіян... - Анна-Лена Лаурен

Йдеться, по суті, про дуже давню проблему в Росії — тут годі покладатися на закон. Суспільство функціонує не згідно з загально прийнятими принципами, які захищає незалежне правосуддя. Все опирається на особисті стосунки та зв'язки. Ситуація будь-якої миті може зазнати драматичних змін. Це суспільство, у якому покладатися можна тільки на свої зв'язки.

Тому в усьому, що стосується професійної діяльності, потрібно оточувати себе людьми, з якими маєш надійні особисті стосунки. А цим людям треба, ясна річ, час до часу віддячувати іншими послугами. Наприклад, забезпечувати їхніх недалеких дружин та доньок роботою, яка не вимагає великої відповідальності.

«Російським феміністкам зайве оголошувати чоловікам війну, бо чоловіки вже давно добровільно здалися на поталу освіченішій, культурнішій, інтелігентнішій, працьовитішій статі, яка, до того ж, менше п'є...»

— Аню, я вирішила піти до лікаря, обстежити свої груди, — каже моя подруга Лєна, серйозно дивлячись мені в очі.

— Чудово! Маммографія надзвичайно важлива річ! — відказую я. Нарешті! По-фінському, мудре й гідне рішення...

Та ніщо мене не навчить!

— Ні, ні, я хочу прооперувати груди, збільшити їхній розмір, — уточнює Лєна.

Я ледь не падаю зі стільця.

— Навіщо це тобі здалося? Ти гарна така, як є!

— Я знаю, — пишаючись, каже Лєна. — Але хочу бути ще гарнішою!

Лєна — мама-одиначка і заробляє приблизно тисячу п'ятсот євро на місяць. Операція на грудях коштуватиме п'ять тисяч євро. Лєна подумує взяти кредит у банку. Я ж тільки очима кліпаю — відсотки за кредитом у Росії становлять не менше 12-13%. Але Лєна весела та радісна, її і Таня підтримує, каже, що треба дозволяти собі якісь важливі речі в цьому житті.

— Хоча ти, ясно, не вдаватимеш, ніби йдеш на це заради себе самої. Звісно, задля чоловіків, — тверезо підсумовує Таня.

Мої російські приятельки дуже рідко розмовляють про секс. Подвиги в ліжку чоловіків та бойфрендів не є темою до обговорення у колі подруг, як це буває, скажімо, у Фінляндії. Незбагненна загадка: чому російські жінки витрачають стільки енергії, щоб мати зваблювальний вигляд, і ніколи не говорять про секс?

Російські жінки одягаються жіночно, рухаються жіночно й навіть теревенять жіночно. Здебільшого — але не завжди — роблять це підсвідомо, це щось таке, чого від них очікує соціум. Усе їхнє єство випромінює цілком інакшу чуттєвість, не схожу на мою чи моїх фінських посестер. Нам бракує тієї жіночності, ми практично народилися з гумовими чоботами на ногах...

Рухатися, випроставши спину. Сидіти, закинувши ногу на ногу. Тримати келих між великим і вказівним пальцями, ледь-ледь відхиливши решту пальців. Розмовляти м'яким, шовковистим голосом. Граціозно тримати сигарету між вказівним та середнім пальцями й випускати дим, склавши уста солодким бубликом. Елегантно копирсатися в їжі, залишивши половину на тарілці. Завжди, завжди мати на обличчі свіжий макіяж, пахнути парфумами й одягатися так, щоб збуджувати чоловічу фантазію.

Дехто каже, що російські жінки вдягаються, мов повії. Це неправда. Усіляко буває. Більшість росіянок мають і смак, і стиль, одягаються елегантно, жіночно, неповторно. Загалом, значно вишуканіше за фінок.

Та правда й те, що коротших спідниць, ніж у Москві, я не бачила ніде в світі. Цілком логічно, що в країні крайнощів мали б водитися дівчата, свято переконані в одному: спідничка повинна лише прикривати трусики. Навіть у лютий мороз...

Як би там не було, російським жінкам властива особлива чарівливість, яка кардинально відрізняє їх від жінок інших народів, особливо від скандинавок. І ця чарівливість може змусити чоловіків-іноземців утратити розум. Особливо чоловіків-скандинавів. Мої фінські друзі ледь в'язи собі не поскручували, приїжджаючи до мене в гості до Москви: надто багато тут стильних дівиць — можна витріщатися хоч до скону.

— Скільки вродливих жінок у Росії! Неймовірно! — ледь переводить дух мій приятель Андерс, перебуваючи в Москві лише другий день.

Він каже, що жінки в Росії вродливі інакшою вродою, ніж у Фінляндії. Вони більше жінки — ось так просто! М'якіші, експресивніші, однак найголовніше — у них набагато ліпше розвинене відчуття статі.

Я й сама помітила, як змінилася за той час, відкоки живу в Москві. Тепер я частіше підводжу вії та підмальовую уста, придбала собі кілька вишуканих блузок, чобітки на високих підборах, звужене в талії зимове пальто з оксамитовою оздобою. Ні, я не намагаюся мавпувати росіянок, бо ж ніколи не стану такою вродливою, як вони. Скоріш за все тому, що хочу бути справжньою. А в російському суспільстві жінки несправжні, якщо вони не витрачають купу часу й зусиль на свій зовнішній вигляд.

Мою метаморфозу російське коло друзів сприйняло з захватом.

— Нарешті ти позбулася своєї ліліпутської взувачки! — вигукнув Ілля, коли я вперше заявилася в Петербург з макіяжем та в стильних чобітках. Він мав на увазі мої спортивні капці тридцять шостого розміру, які я ношу поза роботою.

Ілля прискіпливо оглянув мене і зробив висновок:

— Тепер лише «хімії» бракує...

Скільки б я не старалася, пам'ятати треба одне: хоч я й відносно молода жінка (принаймні ще кілька років такою й зоставатимуся), але ніколи не буду достатньо «справжньою» з погляду росіян. Це — суспільство «мачо», суспільство, яке існує за правилами чоловіків — у буквальному значенні слова. Головне завдання молодих жінок — бути вродливими й декоративними. Інше неважливе...

Це зовсім не означає, що жінки в Росії пасуть задніх, — навпаки, більшість з них набагато краще дає собі раду в житті, аніж їхні ровесники-чоловіки. Представництва іноземних фірм у Росії, набираючи персонал, віддають перевагу жінкам. У них сильніше розвинене