У них щось негаразд з головою у тих росіян... - Анна-Лена Лаурен

Власне кажучи, нічого принизливого в цьому немає. У Росії прийнято захоплюватися жінками, кажучи компліменти про їхню вроду. Всіма жінками без винятку, навіть такими, як відома на весь світ журналістка Анна Політковська. Коли її убили, Новая газета, де вона працювала, опублікувала некролог з фото на всю першу сторінку. Некролог починався словами: «Вона була красунею...»

Анна Політковська була надзвичайно відважною жінкою, яка невтомно викривала жахливі порушення прав людині в Чечні. Це було справою її життя. Та коли її холоднокровно вбили, колеги вирішили вшанувати її як людину, а що була вона жінкою, то, природно, насамперед згадали про її вроду. Це не шовінізм, це спосіб пошанівку покійного в російській традиції.

Самі жінки протестують рідко. У Росії нема потужного феміністичного руху, а більшість знайомих мені жінок відчувають співчуття та жаль до феміністок, не розуміють, чого цим поборницям прав жінок бракує у житті.

— Ми й так заправляємо чоловіками, як заманеться. Хист у тому, щоб створити ілюзію, ніби це вони все вирішують, — пояснює мені Таня.

Чоловік — голова, а жінка — шия, крутить головою, куди хоче. Так каже російське прислів'я і виразно ілюструє російський погляд на взаємостосунки між статями. Повне зрівняння у правах чоловіків та жінок — це ж нудно. Значно веселіше й цікавіше бавитися у гру, ніби чоловік — голова родини, хоча всі знають, хто насправді головний.

— Чоловіки повинні відчувати свою перевагу, Аню. Ти просто маєш навчитися вдавати трохи слабшу й безпораднішу, аніж є, — повчає мене Катя, моя найліпша подруга з Санкт-Петербурга.

— Невже це правда? — не йму я віри. — І чоловікам від цього не стає нудно? Невже цікаво жити з людиною, яка погоджується з усім, що б він не сказав?

— Але ж і дурневі ясно, жодний чоловік не захоче, аби дружина була мудрішою за нього! На що це буде схоже? — одностайно вигукують Коля та Ілля, коли я цікавлюся їхньою думкою.

— Та це ж смертельно скучно, коли ніхто тобі не суперечить! — не поступаюсь я.

— Аню, ти хочеш мати чоловіка чи ні?

Вочевидь, найнадійніше схована таємниця Росії у тому, що жінки не є ні дурнішими, ані слабшими за чоловіків, навпаки. Але зізнаватися про це перед чоловіками негоже.

Статистика — річ об'єктивна. Російські чоловіки помирають приблизно в п'ятдесятидев'ятирічному віці, жінки в середньому доживають до сімдесяти двох років. Алкоголізм набагато більша проблема серед чоловіків, аніж серед жінок. Російські чоловіки частіше гинуть від нещасних випадків на виробництві, бо в Росії ще чимало суто чоловічих галузей промисловості, де потрібна груба фізична сила і де чхати хотіли на правила безпеки. Найтривожніший приклад — шахти.

Жінки здобувають освіту, працюють, доглядають домівку, піклуються про дітей і успішно плекають ілюзію, ніби чоловік — голова родини.

Очевидно, причина в тому, що жінки переважають кількісно. А що чоловіки вмирають раніше, то й жінок у Росії значно більше. Серед чоловіків, що зосталися, не так легко знайти такого, який: а) не п'є, б) має роботу і в) неодружений. У Росії надмір вродливих, освічених, професійно компетентних жінок, зате бракує тверезих чоловіків, які мають роботу.

— Усі вони або алкоголіки, або безробітні, або одружені. У цій країні не вистачає нормальних чоловіків, — каже Таня.

Іншими словами: знайшла такого, як треба, тримайся хоч зубами! Боротьба за так званих «нормальних чоловіків» іде жорстока.

— Ніколи не залишай свого хлопця на довгий час самого. Чоловіки, як діти. Щойно послабиш віжки, він собі знайде іншу, — радить ще одна моя російська подруга.

Я цілком інакше ставилася до цього, коли розлучалася зі своїм російським хлопцем. Тому абсолютно не розуміла реакції своїх товаришок: співчуття, ніби хтось помер у моїй родині...

Коли ж я розповіла, що вирішальний крок зробила я, а не він, вони ледь не розсердилися. Це ж треба бути такою дурепою! Він же роботу мав!

Нині я вже краще розумію, чому Лена вирішила прооперувати груди. Для неї це був насамперед спосіб побільшити шанси в шаленій конкуренції. Гарних, самотніх і тих, які мають роботу, мам у Росії хоч гать гати, на ринку дружин не така вже й велика перевага. Гарних, самотніх і з роботою мам з силіконовими грудьми теж стає дедалі більше, але Лєна готова піти на ризик. Бо не хоче залишатися самотньою. Це тісно пов'язано з соціальною стигмою. Статус «старої діви» аж ніяк не престижний у Росії, у Москві навіть не існує культури «сексу в великому місті». Поруч з жінкою мусить бути чоловік, з яким можна почуватися, мов за кам'яною стіною, як каже моя подруга Юлія.

Проблема лиш у тому, що більшість жінок змушені самі бути отією кам'яною стіною... Без жіноцтва Росія вже б давно розсипалася на порох. Та жінки навіть бровою не ведуть: життя стає легшим, якщо хоча б ілюзію підтримувати про себе як про слабку, безпомічну істоту, яка потребує сильного чоловічого плеча.

Жінка добре влаштувалася. Після роботи їй треба всього лишень забігти до дитсадка, забрати дітей, купити їсти, допомогти дітям з шкільними завданнями, укласти дітей спати, попрати, попрасувати й прибрати помешкання. А тоді вона вільна й може робити, що їй заманеться. Чоловік же після роботи йде додому дивитися телевізор. А після цього, виснажений до краю, падає в ліжко. Таке його життя! Бідолашний!

Коли я зійшлася з російським хлопцем, чимало моїх російських друзів-чоловіків сприйняли це з великою недовірою.

— А ти з'ясувала, хто він такий? Зв'язки з мафією у нас звична річ, —