У них щось негаразд з головою у тих росіян... - Анна-Лена Лаурен

Новий президент Росії Дмітрій Медведєв сказав якось, що «законний нігілізм» — найбільша проблема країни. У десятку! Та, на жаль, нічого нового... Путін на початку свого президентства також заявляв про наміри запровадити «диктатуру закону». Та йому й на йоту не вдалося підняти повагу до суспільних законів — навпаки. В епоху Путіна правосуддя цілковито узалежнилося від Кремля. Бізнесмени та визначні суспільні діячі, які не бояться відкрито критикувати Кремль, рано чи пізно, без сумніву, постануть перед судом. Звинувачувальний вирок гарантовано, хіба підсудний пристане на співпрацю з Кремлем, тобто пообіцяє на майбутнє тримати язика за зубами.

Дмітрій Медведєв — кандидат юридичних наук, йому мав би бути відразним такий юридично-політичний коктейль. Бо ж він не мав за собою путінського кадебістського минулого, яке зробило його підозріливим параноїком, нетерпимим до жодної критики. Але спроба викоренити спадок Путіна коштуватиме Медведєву нечуваних зусиль, тієї сили, яку мав у час свого тріумфу Єльцин. Єльцин досі єдиний російський лідер, який дозволяв критику на свою адресу, до того ж, часто у вигляді дуже особистих образ. У його часи правосуддя було не менш корумпованим, ніж нині, але він ніколи не використовував його, щоб поквитатися зі своїми огудниками.

Саме у цьому відмінність між режимами Єльцина та Путіна. Яких форм набуде режим Медведєва ми поки не знаємо, та в будь-якому разі, новому президентові не вдасться позбутися путінського спадку вмить, ніби за помахом чарівної палички.

Аж ніяк не приязне ставлення Путіна до інакомислячих призвело за такої ситуації до удвічі важчих наслідків. Росія охоплена істеричним страхом перед будь-якою опозицією, страхом, який не має жодного реального підгрунтя. Опозиція слабка і не має підтримки серед широких верств населення. Більшість росіян щиро захоплювалися Путіним, тож і спадкоємного принца Медведєва, якого особисто призначив Путін, прийняли як належне. Росіяни на широкий загал схвалюють принципи Путіна: сильна влада — сильна Росія. Тож популярність колишнього президента визначається не лише тим, що Кремль контролює усі телеканали...

Однак Кремль переконаний, що проблеми можуть створити екс-чемпіон світу з шахів Гарі Каспаров та націонал-большевик Едуард Лімонов. Чи не найбільше налякали Росію революції у Грузії та в Україні. Російська влада не має жодних сумнівів: і революція троянд у Грузії, і помаранчева революція в Україні від початку й до кінця не що інше, як режисура США. Нічого подібного не сміє відбутися у Росії! Тому Каспарових, Лімонових і тисячі демонстрантів треба давити, мов блощиць, заздалегідь.

У березні 2007 року я готувала репортаж про демонстрацію незгідних у Санкт-Петербурзі. Це була одна з перших демонстрацій, яку жорстоко придушила міліція. Потім відбулося ще декілька, дві з них, у Москві, я також висвітлювала.

Такі демонстрації розганяють однаково: міліції та ОМОНу на них не менше, ніж демонстрантів. Сотнями вантажівок та переносними металевими парканами обгороджують місце, де має відбуватися демонстрація. Усіх учасників змушують пройти через металодетектори, після чого вони потрапляють до рук «качків» з ОМОНу, взутих у високі шкіряні чоботи, у шоломах з затемненими візирами й вишколеними вівчарками на повідцях.

І все це заради кількох сотень, щонайбільше тисячі нещасних активістів-демократів! Напрошується логічне запитання: кого, власне кажучи, боїться влада?

Що частіше відбуваються демонстрації, то, природно, ними більше цікавляться на Заході. З такими темпами кількість журналістів на демонстраціях, мабуть, невдовзі прирівняється до кількості демонстрантів. Абсурд та й годі! Якби влада дозволила демонстрантам мирно й спокійно пройти вулицями, західні репортери поступово втратили б до них інтерес, зате тепер кожний вірний своєму обов'язкові кореспондент з Європи, США чи Японії вважає справою честі особисто висвітлювати дисидентські марші.

Що численніші загони журналістів, то більша ймовірність сутичок і кровопролить. Так воно й сталося: останній російський марш протесту в Москві напередодні виборів до Думи наприкінці листопада 2007 року закінчився десятками арештів. Загинув юнак, вочевидь, від завданих міліцією тілесних ушкоджень.

Під час майже всіх демонстрацій з'являлися непрохані гості: члени молодіжного руху Наши, яких підтримує Кремль. Активісти руху заглушували промови демонстрантів, вигукуючи глумливі репліки через неймовірно потужні гучномовці, які дивним чином опинялися на місці проведення мітингу, змонтовані ще до його початку. Ясно, мов білий день: Кремль усіма способами намагається завадити активістам-демократам проводити свої марші мирно, не лише зганяючи численні полчища охоронців правопорядку, але й під'юджуючи всіляких невігласів до неподобств. Те, що тисяча активістів не могла спокійно провести мітинг, піддаючись зневажливому глузуванню прищавих молодиків, не просто знущання, а ще й відверте приниження.

Скидається на те, що Наши — організація з необмеженими фінансовими ресурсами. Я була на кількох їхніх акціях у Москві. Схема завжди однакова: роздають футболки, бейсболки, дорогі, високої якості плакати та листівки, споруджують гігантські сцени з професійним звуковим обладнанням. Не встигає журналіст прибути на місце, як не знати звідки вигулькує і відрекомендовується бездоганно ввічлива прес-служба. Всі заходи дуже схожі між собою, розважальні й видовищні, на них сходиться чимало молоді, насамперед тому, що там весело, а ще Наши, справді, роблять багато конкретних справ, влаштовують, скажімо, велопробіги та літні табори. Все це в поєднанні з часто агресивними, антизахідними гаслами.

Мета ж очевидна: виховувати лояльну до Кремля молодь. Як стверджує російське керівництво. Наши — це лише одна ланка в прагненні Путіна побудувати громадянське суспільство. Але Путін хоче мати громадянське суспільство, яке сам і контролюватиме — ось у чому слабина його міркувань. Тому й створено, окрім Наших, інші молодіжні рухи, як Россия Молодая, Молодая Гвардия і Местные.

На початку 2008 року раптом здалося, що Наши таки врізали дуба. З п'ятдесяти регіональних відділень закрилися сорок п'ять, лідер організації Василій Якименко спокусився значно вигіднішою пропозицією у державному апараті, Кремль суттєво обмежив щедре фінансування. Наши виконали своє завдання сповна. Кремль створив цю безглузду структуру напередодні виборів до Думи, щоб розпалити антиєвропейські настрої у суспільстві, а потім викинути на смітник.

Наш російський оператор Павло анітрохи не здивований.

— Покидати своїх напризволяще — це так властиво нашим владцям.

Кремль контролює величезну частину російського суспільства, однак не все. Ось у чому відмінність,