У них щось негаразд з головою у тих росіян... - Анна-Лена Лаурен

Приходьте княжити й володіти нами»

На Заході стало модно зітхати й бідкатися, як занепадає демократія в Росії. І Захід має цілковиту рацію. Російська демократія відкочується назад, відтоді як до влади прийшов Путін. Це доконаний факт, і нема чого бідкатися.

Питання у тому, що Заходові з цим робити. Удавати, ніби не в обличчя тобі плюнули, а дощик накрапає, і мовчати собі тихенько, доки Росія вчасно постачає свій газ та нафту? Спробувати поступово інтегрувати Росію в західні організації, такі як СОТ чи Велика Вісімка, і так намагатися впливати на її розвиток? Чи може, варто гримнути кулаком по столі й оголосити Кремлю, що для ЄС і США неприйнятно, коли закривають незалежні телекомпанії, коли кидають до в'язниці бізнесменів, які справно сплачують податки, коли прибирають з дороги нелояльних до режиму журналістів і панує безкарність.

Одне безсумнівно: російська влада не зацікавлена в повчаннях, якими повинні бути принципи демократії. Надто, коли повчати береться західний світ, бо, на думку Кремля, Заходові йдеться лише про те, щоб підірвати позиції Росії і встановити власну гегемонію. Насамперед це стосується США. які, на думку Росії, обплутують тенетами увесь світ, прикриваючись гаслами «поширення демократії».

Тому так гостро зреагувала Москва на наміри Штатів звести протиракетний щит у Польщі та Чехії. Росія стурбована й ображена дедалі ближчим просуванням США до її територій, відмовляючись розуміти, що американська протиракетна система в Центральній Європі та американські війська в Центральній Азії нічим не гірші за російську військову присутність у Мексиці чи розташування російської системи ПРО на Кубі.

Щоб зрозуміти, чому Кремль так вперто брязкає зброєю і б'є себе в груди, чому такий нетерпимий до критики й миттєво впадає у гнів, треба підійти до проблеми з іншого ракурсу. Тобто проаналізувати світ і зміни, які відбулися за останні двадцять років у колишньому Радянському Союзі та Східній Свропі з російської точки зору. Отже:

1. Радянський Союз розпався мирно. Росія дозволила балтійським республікам та більшості колишніх радянських республік проголосити свою незалежність майже без кровопролиття. У Ризі та Вільнюсі загинуло осіб з двадцять. Але порівняно з тим, що могло трапитися, це просто диво, бо рахунок міг піти не на десятки, а на тисячі життів.

2. Після того, як Борис Єльцин повернув Балтії свободу, ці держави інтегрувалися з Заходом і дуже скоро вступили в НАТО. Йдеться не лише про Естонію, Латвію та Литву, а й про колишні країни-сателіти: Польщу, Чехію, Словаччину, Болгарію, Румунію та Угорщину. Тобто організація, яку весь післявоєнний період вважали ворогом номер один Москви, раптом підійшла буквально до самих кордонів Росії. І на це Росія заплющила очі, не надто протестуючи.

3. За її поступливість США віддячили ще більшим посиленням військової присутності в регіонах, які завжди входили до сфери зацікавлення Росії. Перед Москвою постає питання: чому ми повинні мовчати, коли інші пруть напролом? Ми вже віддали своїх сателітів і величезні шматки своїх колишніх територій. Ми продемонстрували нашу добру волю. Чому ж США ще глибше вганяють ножа у відкриту рану?

Причина в одному, робить висновок Москва: Сполучені Штати Америки прагнуть домінувати в усьому світі. А базікання про демократію лише прикриття.

До таких міркувань можна ставитися по-різному, але те, що і як думають росіяни, не є ані надто дивним, ані несподіваним. Сподіватися, що нова Росія отак відразу відмовиться від свого минулого, від великодержавницького мислення, від своєї історичної пихи та заздрісного ставлення до сусідів, безглуздо і наївно.

Тому Заходові нема чого дивуватися з хворобливої реакції Росії на встановлення систем ПРО в Центральній Європі. Диво було б, якби було навпаки...

Однак між Росією і західним світом виникають ще й інші проблеми, вину за появу яких важко перекласти на байдужість та дурість Брюсселю й Вашингтона. Відколи 2000 року Володимир Путін став президентом, країна суттєво змінила вектор політики. Путін уважно приглядався до єльцинської Росії — непропорційно велика влада олігархів, безправність, корупція, нестабільність, цілковита дезорієнтація і непевність у суспільстві — та й вирішив, що йому потрібна інша Росія. Контрольована Росія, контрольована демократія. Путін завжди мав чудовий нюх на суспільну думку — розрахунок виявився правильним. Росіяни втомилися від єльцинського бардака й понад усе бажали порядку в країні.

Внаслідок політики Путіна стала, безперечно, більшою стабільність і впевненість у майбутньому, однак коштом обрізання крил демократії та непомірного розбухання бюрократичного апарату. У нинішній Росії державних та муніципальних чиновників більше, ніж будь-коли з моменту розвалу Союзу. Третина всієї робочої сили — 25 мільйонів осіб — зайнята в державних і комунальних інституціях. Результат однозначний: такого розгулу корупції, як тепер, не було ще ніколи. Найменша справа, яку треба залагодити в державних чи муніципальних установах, обростає паперами, люди збиваються з ніг, збираючи необхідні підписи та печатки. Це вбиває у росіян будь-яке бажання поважати закон. Навіщо дотримуватися правил та приписів, якщо вони існують лишень для того, щоб канцелярські писаки мали роботу?

Прагнення Путіна збільшити контроль ще раз підтвердило постулат, відомий росіянам споконвіку: закони існують для того, щоб їх порушувати або йти напролом, позолотивши ручку. Хто ж намагається поважати закон — ідіот. Закони створюються не для загального блага, а лише задля того, щоб державні та муніципальні служаки показували простим смертним, що життя — це вам не мед та ще й ложкою...

Отже: начхати на закони, діяти на власний розсуд і триматися якнайдалі від різного штибу чинуш.

Усе це надзвичай серйозно, бо найбільша проблема Росії у тому, що вона досі не є правовою державою. Правова держава не може функціонувати, якщо закони та правила існують лише на папері. Люди мають збагнути: дотримання законності — у їхніх інтересах, мають усвідомити що саме є їхнім благом. Цього ж у Росії немає, росіяни не розуміють, навіщо їм солідаризуватися із суспільством, якому байдуже до них. Державних і муніципальних службовців глибоко зневажають, вважаючи, що єдиним їхнім завданням є використання системи для власного збагачення — вкрасти, скільки влізе!

Ні західний світ, ані хто інший у цьому не винні. Усе це створив Кремль своїми руками. Утримуючи