Холодна Гора - Олександр Семенович Вайсберг

І тоді все почалося знову. Дві години Рєзніков безугавно кричав на мене. Я майже не відповідав. О восьмій годині ранку він викликав охоронців.

— Відвести до камери, — звелів він.

Я йшов за охоронцями немов у сні, вдячний за те що, нарешті, йду «додому». Мене відвели вниз, де дозволили зайти до туалету.

Потім мені дали їсти. Дали трохи більше, ніж звичайно. Коли ж я скінчив — а це сталося хвилин через десять — двері камери відчинилися: допит.

Рєзніков звелів мені знову сидіти на стільці і перестав звертати на мене будь-яку увагу: приймав своїх підлеглих, вів телефонні розмови, переглядав папери. Час від часу запитував: «Коли почнемо зізнання?» Коли він говорив, я підводив на нього очі, але не відповідав, і моя голова падала знов. Коли ж я починав куняти, Рєзніков будив мене своїм гучним криком:

— Прокидайся! Ти з глузду з’їхав? Спати в кабінеті слідчого? Чи знущаєшся з радянської влади? І де тільки ти цього навчився? Зізнавайся, тоді й спатимеш.

— Це ж уже не допит, громадянине слідчий, — бурмотів я, — це шантаж. Прошу дати мені папір і олівець, я напишу прокуророві про катування.

— Упродовж допиту ти повинен відповідати на питання та робити зізнання. Після цього пиши прокуророві скільки влізе.

— Коли скінчиться допит?

— Як тільки визнаєш свою вину, не раніше.

— Я не можу визнати свою вину, бо її немає. Чи означає це, що допит ніколи не скінчиться?

— Не турбуйся, ти зізнаєшся. Слідство нині увійшло в нову фазу. Ти звинувачуєшся не просто в контрреволюційній агітації шляхом розмов, але й у фактах терору, терористичних замахів, диверсійної діяльності та шпигунства.

— Громадянине слідчий, я цілком певен, що вам відома правда про мене. Ви добре знаєте те, як ці звинувачення фабрикуються від початку й до кінця. Який вам інтерес змушувати мене зізнаватися в неправді?

Рєзніков знову вибухає гнівом. Він гатить кулаком по столу й верещить:

— Ти, купо гівна! Фашистський провокаторе! Ти виступаєш проти радянської влади навіть тут? Смієш стверджувати, що ми намагаємося витягти з тебе вигадані зізнання? Скажи це ще хоч раз — і я відправлю тебе до начальства і ти негайно опинишся в карцері № 3.

Я промовчав. Рожанський просвітив мене щодо покарання карцером № 3. Я сидів на стільці напівмертвий, сподіваючись на те, що, нарешті, коли настане вечір, вони відправлять мене на Холодну Гору. Протягом дня слідчі змінювали один одного кожні чотири години. О шостій годині мене знову відвели вниз на десять хвилин. Камери в підвалі мають цементну підлогу і вони були на той час майже порожніми. Тільки-но двері за мною зачинилися, я впав додолу і вмить заснув. Розбудив мене охоронець, який приніс їсти.

Я волів би не їсти, а краще трохи поспати, але він цього не дозволив. Він також заборонив мені лягти на підлогу. Я підкорився, бо не смів чинити відкритого опору наказам. Через десять хвилин був знов у Рєзнікова.

Я все ще сподівася, що коли настане ніч, допит буде припинено й мені дозволять спати. Я не міг собі уявити, що це буде тривати доти, доки я не підпишу. Рожанський казав, як довго це може тягтися, але після його зради я більше йому не йняв віри. Сидячи перед Рєзніковим, я з жахом пригадував свою з ним розмову. Звичайно, він був агентом ДПУ, але, можливо, він бажав мені добра. У всякому разі все, проти чого він мене застерігав, справдилося досить швидко.

Спочатку вони вимагали визнання дрібних провин: антирадянська агітація, опозиція до запровадження в інституті військової тематики і так далі. Тепер уже тероризм, диверсійна діяльність, шпигунство.

Мабуть, після всього прийдеться зважити на пораду Рожанського і все підписати. Але яка користь думати про це тепер — уже пізно.

Нема нічого гіршого за диверсійну діяльність та шпигунство. Вони не могли підняти планку вище за це. Час для компромісів минув і все, що я зможу тепер зробити, — це здатися.

Опівночі Рєзнікова змінив Шалит. Нова фаза допиту явно розпочалася! Нескінчений допит! Я дізнався пізніше, що це дуже популярний засіб ДПУ. В’язні назвали його «конвеєром» — нескінченна рухома стрічка. Ув’язнений допитується день і ніч, аж поки не зламається. Оскільки слідчі мають можливість поновлювати свої сили, це може тривати без кінця. У 1936–1937 роках ДПУ ще рідко використовувало прямі фізичні катування. Як я дізнався пізніше, фізичний вплив на в’язнів було санкціоновано згори. Коли почалися масові арешти в серпні 1937 року жорстоке поводження з в’язнями набуло масовості. А до цього саме «конвеєр» був головним засобом фізичного впливу. Його, як правило, вистачало. Він не такий болючий, як інші катування. Пізніше виявився його головний недолік — короткочасність дії. Поки я не відчув його на собі, я не вірив, що людина з міцним характером та при здоров’ї може капітулювати перед простим допитом. Були в’язні, які могли витримати будь-які катування. Але «конвеєр», наскільки мені відомо, витримав лише один.

«Конвеєр» працює автоматично й тихо. Після кількох днів людина починає пухнути. М’язи поблизу пухлин починають нестерпно боліти і ця агонія триває весь час.

Шалит під час «конвеєра» постійно й не без задоволення кричить на свою жертву, але це зайве. Всі інші слідчі просто терпляче чекають, бо час — їхній спільник. Для в’язня, який знаходиться на «конвеєрі», виходу немає. Якби був хоч якийсь строк «конвеєра», то в’язень, мабуть, зміг би мобілізуватися й протриматися