Нас розсудить бог - Святосвіт Фостун

— Бомба? — здивувався Метелиця.

— Егеж. Ручна бомба. Невеличка, але грізна, — пояснював Лелека. — Треба запалити льонт, потримати хвилину, а потім і швирнути її далеченько, бо інакше коли вона розірветься близько, може покалічити, а то й убити, бож вона розривається на шматки, а вони розлітаються доволі широко довкола місця вибуху.

— Не так то легко можна буде дібратися до Вельямінова, щоб кинути на нього бомбу?

— Звичайно він їздить у кареті, — говорив сотник Нечуєнко. — Це я знаю з Глухова. Попереду і ззаду карети їде кінна охорона. Коли б так удалося вловити пригожий момент і почастувати його такою галушкою?

— Може б його застрелити?

— Не легке теж діло, — похитав головою сотник. — Близько до Вельямінова нікого не допускають із посторонніх так, щоб можна було його застрелити з пістоля. З мушкета в городі годі теж у нього стріляти.

— Чи не можна б пробратися вночі, туди де він перебуватиме й колупнути його ось такою залізячкою? — вказав граф на свій кинджал.

— Не вийде діло, пане графе, — мовив сотник. — Вельямінов гостює у князя Голіцина. Князеву палату пильно стережуть. Коли приїжджає Вельямінов, тоді сторожу подвоюють. Довкола палати височенний мур. Я знаю як розположена палата князя Голіцина. Не раз довелося мені мишкувати коло неї, — посміхнувся хитрюще сотник Нечуєнко. — Знаю, що не вдасться туди пролізти. Виглядає, що нам треба думати таки, як кинути бомбу на Вельямінова.

— Ми послідкуємо за Вельяміновим, — сказав Любович, — може щось нам удасться розвідати від князевої служби. Коли щось розвідаємо, зійдемося знову й будемо обмірковувати.

— Гаразд, — заявив граф фон Герц. — А тим часом ми підемо до ратуші, покажемо там наші купецькі грамоти та будемо швендяти поміж київськими купцями, щоб усім було відомо, що ми купці із Франції і щоб нас москалі не підозрівали, бож відомо, що вони поганці слідкують пильно за кожним чужинцем.

— Тоді й до діла, — підвівся сотник Нечуєнко. — Зійдемося тут у цій квартирі через три дні…

Поки Любович і Метелиця «ловили язика» серед москалів, граф фон Герц із орликівцями наробили й справді чимало клопоту київським райцям. Вони говорили лише по-французькому й розводили руками, коли райці намагалися розговоритися з ними, хто по-німецькому, хто по-латині, по-польськи, по-італійськи, чи по-турецькому. Стурбовані райці погнали писарчука до київського купця Софрона, про якого знали, що він вміє варнякати по-французькому, й аж коли прийшов Софрон, зраділі райці могли розговоритися з купцями та прийняли до відома, що купці приїхали купити бобрових хутер і поїдуть до Глухова.

Купці мусіли теж показати свої грамоти московському капітанові, який сидів царським урядником у київській ратуші, а інакше кажучи, був «оком і вухом» київського губернатора.

Після того граф і орликівці справді швендялися по купецьких складах і купували дорогі хутра. Вони наробили великий розголос серед купців своєю вередливістю і вмінням довго й вперто торгуватися. Вони сердечно реготалися наодинці зі своїх витівок та зі свого несподіваного купецького хисту. Реготалися дуже й козаки, слухаючи їхньої розповіді.

— Ми теж можемо дечим похвалитися, — мовив сотник Нечуєнко. — Коли ви, панове, займалися купецьким ділом, ми вешталися всюди, де тільки можна було щось розвідати. Повезло нам добути «язика» із князевої служби. За гроші москаля все можна купити. Це нам ковінька на руку, бо знаємо тепер що і як. Отож Вельямінов уже приїхав і замешкав у князя Голіцина. Виїздить рідко. «Язик» говорив, що Вельямінов має намір прогулятися одного дня галерою по Дніпру. Коли б це так, тоді буде нагода кинути на нього бомбу в київській пристані або по дорозі до неї.

Обговорювали довго всі способи й вирішили, що треба готувати замах на Вельямінова, коли він вибереться на прогулянку Дніпром. Виринула при тому суперечлива справа. А що, як із Вельяміновим їхатиме князь Голіцин? Сотник Нечуєнко заявився проти того, щоб убивати князя Голіцина. Князь ставився добре до козацтва, а часто й допомагав. Граф і орликівці заявили, що не знають ближче князя Голіцина. Якщо ж є думка, що не слід його вбивати, тоді вбивство Вельямінова в дорозі до пристані відпадатиме, коли з Вельяміновим їхатиме князь Голіцин. А якщо Вельямінов їхатиме сам, тоді на нього належить кинути бомбу.

Через два дні козаки довідалися від свого «язика», що Вельямінов таки вибирається наступної суботи на прогулянку Дніпром. Мабуть, поїде сам, бо князеві Голіцину нездоровиться.

Закипіла праця.

Змовники навідалися до пристані, обслідували уважно кожну закутину, дорогу, вуличку й вирішили, що найдогідніше буде кинути бомбу таки в самій пристані, коли карета зупиниться перед довженним дерев’яним помостом, до якого була пришвартована галера князя Голіцина. Здовж дороги до того помосту є будинки та склади, так що Метелиця, який сам охоче погодився кинути бомбу на карету, матиме можливість метнутися прожогом між будинки і згубитися у вузьких вуличках.

Настала субота.

В пополуденних годинах прогулюється у пристані молодий дячок.

У нього подорожна торба, перевішена через плече, а в руках ціпок. Так і видно, що дячок наготувався кудись у дорогу. Ген, оподалік, сидять собі на камінній лавиці сумирно козаки, п’ють пиво й гуторять про всячину. Сидять там теж — сотник Нечуєнко й Любович. Їм добре видно кожний рух подорожнього дячка — Метелиці.

А в цей час купець Коновка, що посідав тут, у пристані, склад із хутрами, має чимало мороки із французькими купцями, котрі навідалися до нього й торгуються за хутра. Розговоритися з купцями важкувато. Сусід-купець, жид, знає декілька слів по-французькому і з його допомогою ведеться торг. Купці-французи вперті й завзятюще торгуються. Ще гірше жидів.

У надвечір’я спека лагідніє. Всюди пожвавлюється рух. Перегодя проїздить дорогою невеликий відділ московських драгунів із київської московської залоги, а через деякий час на дорозі, обсадженій липами, показуються вершники. За ними котиться карета. За нею їдуть знову драгуни.

Це їде Вельямінов.

Подорожній дячок — одна напруга.

Коли карета проїжджає повз нього, дячок риється запопадливо в торбі, а відтак блискавично вихоплює