Нас розсудить бог - Святосвіт Фостун
Згори, по крутих із білого мармуру сходах ішов високорослий елегантно одягнений і вже літній мужчина.
— Вітайте, дорогі гості! — пролунав його дзвінкий голос. — Не сподівався я, що завітаєте до мене в таку негоду…
— Служба не дружба, маркізе, — вклоняючись, промовив маркіз Гізет. — Але в першу чергу дозвольте представити вам гостя з далеких країн — Аскер-пашу з Туреччини.
На обличчі маркіза Жан Жака д’ю Фре промайнуло здивування, але миттю зникло.
— Найсердечніше вітаю вас, ефенді, в моєму замку, — уклонився галянтно маркіз д’ю Фре, простягаючи руку на привітання. — Для мене велика честь вітати в себе пашу османської імперії. Прошу нагору, до вітальні!
Вона вражала великим багатством. На стінах висіли дорогі гобеліни, скрізь блищало золото. Стеля була розмальована чудовими малюнками з античного світу, а долівка вкрита грубим і пухким килимом, у якому ноги потопали, мов у м’якій траві.
— Прошу ближче до ватрана, — підсунув маркіз гостям пишні й вигідні фотелі, а потім плеснув у долоні. Миттю з’явився слуга й маркіз наказав йому принести вино, ром і чарки.
— Для вас, ефенді, ром, — сказав він, наповнюючи чарки. Адже Коран забороняє правовірним синам ісляму пити вино…
— Можете паші його налити, — засміявся маркіз Гізет. — Він із таких правовірних синів ісляму, що питиме вино й навіть не струшуватиме першої краплі для Аллаха!
— Не розумію, — здивувався д’ю Фре.
— Аскер-паша не турок, а козак-українець…
— Справді?
— Еге ж, — кивнув головою Аскер-паша, — я колишній козацький старшина, який служив під прапорами гетьмана Мазепи.
— То ви мазепинець? — іще більше здивувався маркіз д’ю Фре. — Тоді маю ще більшу честь вітати вас. Але як це сталося, ефенді, що ви дослужилися до такого високого військового ступеня в османській імперії?
— Що ж, вояк із мене непоганий. Коли виявилося, що нам усім, хто вийшов із покійним гетьманом Мазепою з України, доведеться проживати на чужині, козаки почали шукати якоїсь служби. Треба ж було влаштовувати своє життя. Одні пішли на службу до шведів, другі до французів, дехто потрапив до Австрії, чимало нашого брата опинилося на Далекому Сході, а декому вдалося затягнутися до турецького війська. Мову я вивчив скоро, а що турки мали багато мороки з персами, для мене була нагода авансувати. Я визначився в перській війні, бо мені пощастило здобути кілька твердинь персів. У відносно скорому часі я став генерал-бригадиром. Після закінчення перської кампанії мене викликали до Стамбулу, й тому, що я вільно володію кількома європейськими мовами, мені дали призначення на службу до міністерства заграничних справ. Моє теперішнє становище дає мені широку можливість щороку їздити по Европі.
— І при тому діяти в користь козацької нації, — додав маркіз Гізет.
— Звичайно. Я був би поганим сином моєї вітчизни, коли б діяв інакше, — заявив твердо Аскер-паша.
— Дозвольте, ефенді, поставити вам дискретне питання, — промовив маркіз д’ю Фре, підійшовши до ватрана й поштовхавши залізною паличкою поліна у ньому. — Чи ви дієте також секретно на службі козацького екзильного гетьмана Орлика?..
— Питання пряме, й, мабуть, буде пряма відповідь, — підсміхнувся значуче маркіз Гізет.
— Безперечно, — поправився у кріслі Аскер-паша. — Не потребуємо говорити до себе навмання. Я емісар його милости гетьмана Пилипа Орлика. В такому характері я і приїхав до вас, а його милість просив передати вам його привітання й висловити надію, що ви далі будете підтримувати справу визволення козацької нації та сприятимете їй…
— Мені надзвичайно приємно вітати вас, ефенді, як приятеля і друга в нашій спільній дії. Вірю, що Венера, зоріючи на заході, засяє…
— Теж у темноті на сході, — докінчив умовну кличку Аскер-паша.
— Годиться запити наше знайомство і дружбу! — наповнив чарки маркіз д’ю Фре.
— Щоб вона збереглася до кінця нашого життя! — підхопив маркіз Гізет.
— Панове дозволять, що я вас залишу на хвилинку, бо хочу дати доручення щодо вечері й нічлігу, — підвівся маркіз д’ю Фре і, вклонившися легенько, вийшов із вітальні.
— Маркіз — мила людина, — сказав по хвилині Аскер-паша, закурюючи люльку.
— Зовсім протилежна до батька вдача. Покійний маркіз П’єр Альберт д’ю Фре був хмуроватий і скупий на слова. Жан Жак пробув довго у Версалі й, відбуваючи роз’їзди по багатьох країнах, набув великий досвід і зробився ельоквентним.
— Скажіть же, дорогий ефенді, — почувся голос господаря, який саме ввійшов до вітальні, — чи вам відомо про смерть гетьмана Івана Скоропадського?..
— Знаю про це, — відповів Аскер-паша. — В Ясах ми дуже скоро отримали вістку про це.
— Чи знаєте, хто буде тепер гетьманом?
— Мабуть, Павло Полуботок. Поважним кандидатом міг би бути полковник Данило Апостол, але маю вражіння, що він не рватиметься до булави, бо цар його не любить, вважаючи Апостола твердим мазепинцем. Ніхто не знає, чим це все закінчиться. Найновіші вістки, які наспіли до Яс, вказують, що цар Петро не погоджується на вибір гетьмана, а дає згоду лише на наказного гетьмана.
— Як це наказного? Чи можете пояснити?
— Охоче. Наказний — це не вибраний гетьман. Він тільки виконує обов’язки гетьмана, є, так би мовити, урядуючим гетьманом і кожної хвилини може скласти свої обов’язки…
— Тепер я розумію. Але чому ж цар Петро не погоджується на вибір нового козацького гетьмана?
— Бачите, маркізе, — не замислюючись, відповів Аскер-паша, — відомо ж не від сьогодні, що цар Петро хоче знищити всі права й вольності козацької землі і зробити з України провінцію. Виборний гетьман в Україні це все-таки суверен, хай і з обмеженою владою. Козаки вибрали б або Полуботка, або Апостола. Але обидва вони колишні співробітники гетьмана Мазепи, і їх цар Петро не любить, тому плянує поставити в Україні лише наказного гетьмана, який буде безспірно виконувати його накази і сліпо слухатиметься, що цар скаже. Коли б так сталося, то тоді наказним гетьманом стане котрийсь із тих полковників, які підлащуються до царя. Не забуваймо про те, що в Україні діє так звана Малоросійська
