Нас розсудить бог - Святосвіт Фостун

Гальські студенти розташувалися довкола великого столу й із зацікавленням слухали дискурс, що його вів професор Гальського університету Губбе, який полюбляв гуторити зі студентами, котрі захоплювалися не тільки любовними пригодами й фехтувальними авантюрами, але таки прагнули справжнього глибокого знання. Професор Губбе їх полон яв своєю гостроумністю, часто й цинізмом, а понад усе дошкульним, хоч і обережним глузуванням із тогочасних авторитетів. Він обожнював Вольтера й обурювався на французький королівський режим за те, що посадив Вольтера в Бастілію[19] та залюбки послуговувався висловами молодого філософа.

Дискурс заповідався дуже цікавий, бо до професора Губбе підсівся несподівано гальський шляхтич, авантюрничий франт Отто фон Герц. Цей високочолий мужчина поза тридцятку, в чорному оксамитовому вбранні та з невідлучною паличкою, яка мала голівку зі слонової кости, був абсольвентом Ляйпцігського університету, славився як добрий фехтувальник, служив у війську саксонського курфюрста Фрідріха Августа, воював зі шведами, котрі покремсали його так здорово, що він насилу вилизався з ран, а пізніше, покинувши військову службу, став повіреним дипломатом саксонського курфюрста. Він послував до різних європейських дворів, знав їхні таємниці, захоплювався енциклопедистами, любив погострити язика із професорами й ворогував із гальським сенатом за те, що сенатські райці обкладали його склади в Галле великими податками й оплатами. Отто фон Герц належав до багатої саксонської шляхти, котра не відкидала торгівлі як засобу для свого збагачення. Звичайно, що він сам не торгував, і це діло вели купці, але всі найкращі склади в Галле належали шляхетській родині Герців. Після смерти батька Отто фон Герц став власником усіх маєтків, через що йому й довелося обсварюватися з гальськими райцями та обстоювати інтереси своєї родини.

Із професором Губбе лучила Герца приязнь іще з університету, й вони завжди радо зустрічалися.

— Ого! Диви, й Герц тут! — здивувався Богдан.

— Тому й дискурс буде дуже цікавий, — промовив Афанасій.

— Авжеж, — погодився Зиновій, — підсядьмо ближче.

Із трудом примостилися при сусідньому столі. А тим часом студентів підсідало щораз то більше.

— Наші райці тепер вельми кирпу гнуть, — глумився фон Герц, — так начебто вони і справді можуть поскубти бороду святому Петрові!..

— Не дивуйтеся, приятелю, — підморгнув йому професор Губбе. — Адже ж Галле відоме зі своїх старих ослів…

— Які пасуться на Базельвізе,[20] — докинув котрийсь із студентів.

Розлягся загальний сміх.

— Останньо наш благочестивий пастор Йоганнус зволив заговорити про частеньке непристойне п’яніння наших достойних райців, — промовив худенький студент реторики.

— Дарма, вони й оком не моргнуть! — підхопив гальський студент.

— Але ж пастор говорив про це на проповідниці, — впирався сухорлявий.

— Приятелю, — підсміхнувся фон Герц, — райці люди грошовиті, тож їм нічого боятися пастора.

— А втім, — додав, єхидно посміхаючись професор Губбе, — райцям теж відомо, що й пастор не зі святих, бо частенько любить поклонитися Бакхусові.

— Отож-то. Крук крукові очей не видовбає! — почулися голоси.

— Та ще й подейкують, начебто райці відвідують досить часто, але потайки, певні льокалі…

— Нікуди правди діти. Дівчата там славненькі! — авторитетним тоном заявив молоденький чепурун-студент.

— Чи це правда? — запитав хтось.

— Мовчи і слухай, що говорять розумні люди, — затюкали його студенти. — Може, скажеш, цнотливцю, що ти ніколи не ходив на Розенштрассе, га?…

— Та що ви! — почервонів студент.

— Бережіться злої розпусти, — підняв значуче палець угору фон Герц, наслідуючи одного з райців Ляйпцігу.

— Та ще й бережіть вашу свободу, приятелі, — підхопив професор Губбе, — щоб не попали в тенета жіночої примани, бо страждатимете в неволі, мов Самсон.

— Геть жінок! Хай живе наука! — залунали вигуки.

— Ні, я проти! — крикнув хтось із студентів.

— Проти чого? Науки чи жінок?..

— Проти одного і другого! — почулася відповідь.

— Зле мислите, приятелю, — повчально промовив фон Герц. — Без науки людина блукатиме, мов у темряві, а без жінок життя не має ніякої цікавости…

— Не було б любови!..

— Та що ми слухаємо тут цього пустельника! — накинулися колеги на невдаху-студента. — В печеру його запхати!..

— Хай живуть жінки й вино!..

— Хай живе наука!..

 —  Vivat professoresL In Wiirtemberg da suchen wir immer die junge hiibsche Madchen,[21] —

затягнули дружньо вюртемберзькі студенти. Пісню швидко підхопили гальські й ляйпцігські колеги, і вкоротці каварня аж гриміла від їхнього співу.

Козаки-студенти зміркували, що дискурсу, мабуть, уже не буде, бо професор Губбе й фон Герц та старші студенти філософії і реторики розбавилися й тепер будуть виспівувати, говорити про жінок або потягнуть гуртом до котроїсь із пристойних пивних, де й похмелятимуться здорово, як це звичайно водилося по традиції в річні торгові дні. Отто фон Герц мав міцну голову й любив хильнути чарчину. Він також платив щедро за всіх і під час веселощів пригадував свої студентські роки.

Тому українці подалися геть із каварні й на вулиці потрапили в гомінку юрбу розбавленого студентства, яка сунула до пивної під назвою «Вайсе Тавбе»[22], де залюбки збиралися студенти, котрі цікавилися більше мистецтвом, ніж філософією, теологією чи економією, не говорячи вже про медицину. Тут охочі з них читали свої вірші, дискутували палко про музику і драму, компонували непристойні памфлети на професорів та взагалі витівали різні штуки та постійно сперечалися зі статечними бюргерами, які вечорами заходили до пивної випити смаковитого чорного пива й послухати новин.

Отож і цим разом бюргери загомоніли невдоволено, коли розбавлені студенти