Нас розсудить бог - Святосвіт Фостун

Проте ремствувати голосно ніхто з бюргерів не збирався, бо тієї суботи був один із головних річних торгових днів у Галле, які приносили чималі прибутки для міста, а ще більше для купців і ремісників. Ці ж гальські бюргери займалися головно купецтвом і ремісництвом, тому в річні торгові дні одержували доволі багатенькі зиски, бо ж і продавали свій товар вдвічі дорожче, ніж звичайно.

Багато поважних і маючих бюргерів, які не потребували самі вистоювати за прилавками і продавати товари, гуляло по місті зі своїми пишно одягненими жінками й доньками. Вони оглядали склади, просувалися повагом у натовпі, споглядаючи гордовито на різношерсту галасливу юрбу, що нею аж загусли вулиці, сміялися з витівок комедіянтів, які показували різні штуки на базарній площі, або заходили до кращих пивних, де їм вельми услужливо подавали добряче пиво або головохмільну мальвазію, від якої злипалися уста, а молодим панянкам так і хотілося цілувати життєрадісних студентів, що юрбилися по всіх усюдах.

Побувати на річних торгових днях уважалося для студентів святим обов’язком, тому й наринули вони до города з Ляйпцігу, Вюртембергу та Емну. Товпилися гуртами по вулицях — жваві, моторні, охочі до різних витівок. Одягнені були хто в сірому, хто в атласному каптані, вузьких штанах і черевиках із широченними спряжками, хто зовсім патлатий, а хто з багатих — вичепурений за останньою модою у вишитому каптані із золотими гудзиками та мереживом, оксамитовому капелюсі з пір’ям та обов’язковою паличкою в руках. Проте навіть і така вишуканість не перешкоджала чепурунам-студентам устрявати в галабурди або битися навкулачки між собою та набивати одні одним синяки. Зокрема, ласі до бійок були вюртемберзькі студенти, що шукали лише нагоди, аби полупцювати своїх колег з інших університетів та натовкти їм якнайбільше синяків.

Ходили гуртом також і студенти з далекої козацької землі — Зиновій Любович, Богдан Метелиця, Марко Хуторний та Афанасій Кваша. Здорові, чорновусі, чепурно одягнені студенти, сини козацької старшини, що їх не називали інакше, як козаками, буди добрими фехтувальниками[18], й ніхто зі студентів не поривався битися з ними на шпагах чи на шаблях.

— Ходімо на базар, — запропонував Зиновій, — оглянемо там усяку чудасію.

Вони пройшли швидко попри могутню катедру, яка стріляла в небо своїми височенними гостровежами, протовпилися вузькою, глітною Людвікштрассе й опинилися на базарній площі — Міхаельплятцу, що аж кишів різним людом. Купці, ремісники, селяни, вояки, мандрівні актори, силачі, велетні, карлики, штукарі, пройдисвіти і студенти насунули хмарою на річний ярмарок. У крамницях, складах і на прилавках ішов жвавий торг, дзвеніли золоті та срібні гроші й лунали різні чужі мови. Крикливі торгівці так голосно захвалювали свій товар, що аж похрипли. Хлопчаки гасали від прилавку до прилавку зі смачними наїдками або дражнилися з карликами та витріщувалися на сердитих ведмедів, прив’язаних ланцюгами до дебелих стовпів. Перекупки, які продавали запашні осінні яблука, гонили хлопчаків від себе й лаяли їх непристойно.

Підстаркуватий лицедій із розмальованими знаками Зодіяку на своїй одежі тупцював на дерев’яному помості й закликав охочих дізнаватися про свою долю із жеребків, які витягала з невеличкої скриньки мавпочка, одягнена в червоний каптанчик і таку ж гострочубу шапочку. За жеребок треба було платити одного гелера й компаньйони лицедія поквапливо тицяли охочим роззявам карнавки під ніс, заохочуючи їх, щоб вони вкидали туди гроші.

— Зараз моя велемудра Лорія почне тягнути ваші жеребки, — але перед тим я зроблю символічне закляття, щоб кожному з вас був витягнений правильний жеребок.

Тут він, вийнявши дивно покарбовану палочку, почав накреслювати нею у повітрі різні кабалістичні знаки, після чого промовив:

— Тепер Лорі я матиме мудрість змії і витягатиме непомильно ваші жеребки.

— Не видно по ній ніякої мудрости! — вигукнув із натовпу хтось глумливо.

— Не тобі знати мою таємну силу! — огризнувся лицедій.

— Хіба ж ти її маєш? — почувся чийсь зневажливий голос.

Люди голосно зареготалися.

Але мавпочка і справді почала тягнути зі скриньки невеличкі листи, а компаньйони лицедія роздавали їх усім тим, які вкинули по гелерові до карнавок.

Але в тих листах були понаписувані всілякі нісенітниці, й обманені голосно залаялися.

— Що ж це за глупота тут написана?! Адже це ніяке передбачування, ані віщування!..

— Обманець ти кострубатий!..

— Товкти цього козолупа! — загаласували розчаровані жінки, закидаючи лицедія пом’ятими й подертими папірцями.

Лицедій розводив безрадно руками і вдавав зі себе вельми зажуреного.

— Констеляція сьогодні, виходить, несприятлива, — промовив він сумним голосом. — Злі духи наврочили ваші жеребки. Не винен я в тому…

— Що це ти нам верзеш про якусь констеляцію і злих духів? — насів на нього червонощокий селянин.

— А злі духи хіба пишуть?! — придерся й собі до лицедія котрийсь із дрібних бюргерів, пошкодувавши гелера.

— Віддай нам гроші, драбуго! — залунав чийсь голос із натовпу.

— Так, так! Хай віддасть нам наші гелери! — гукнуло жіноцтво.

Лицедієві не вперше приходилося обдурювати наївних роззяв і він по втертій звичці, схопивши наповнену гелерами карнавку, дременув із нею в гущу підвод і великих фургонів, залишивши своїх компаньйонів обсварюватися із сердитими людьми, які, погаласувавши й полаявши лицедія, почали розходитися. Коли ж біля помосту все зовсім спорожніло, лицедій знову з’явився на ньому, заохочуючи свіжих роззяв купувати жеребки.

Насміявшися досхочу з витівок хитрющого обманця, козаки-студенти покрокували далі базаром, розглядаючи всякі дивовижі та різнорідний натовп. Їм доводилося не раз уступати з дороги гордовитим отилим бюргерам, зате вони усміхалися люб’язно вродливим панянкам, що дріботіли в модних од ягах поруч зі своїми пихатими матерями й зиркали зальотно на чепурунів-студентів. Студенти ж, перейшовши найширшу в городі Альфредштрассе, зайшли до однієї з найкращих каварень у Галле, власником якої був герр Мюллер.

В каварню вже насунуло чимало публіки, серед якої не бракувало людей із міської знаті. Вояки видзвонювали острогами і брязкали шаблями та шпагами, але найбільше було в каварні таки самих студентів.