Нас розсудить бог - Святосвіт Фостун
— Справді? — ніби дивувалася Мотря, розглядаючись по світлиці, — за широким столом розсілися свашки.
Вони вдавали ображених і перегодя починали знову підспівувати:
Свашка не ліпашка, Шишок не ліпить, У піч не садить, Така вона собі невдашка.Це в сторону старшої свашки — коровайної матері.
— Співайте, співайте на здоров’я, — говорила Мотря, — а горілочки таки не дам…
— Свашечко, та змилуйтеся, — просили Мотрю свашки.
— Й не просіть, — не поступалася Мотря.
Свашки у крик. Грозили, що зараз же перестануть ліпити шишки, а тоді доведеться Мотрі самій ліпити. То все — жартуючи, Мотря поступилася, і на столі з’явилася пляшка добрячої наливки.
Свашки зараз же потяглися до неї, смакували й приговорювали: «Славна наливка. Губи так і липнуть».
Посмакувавши наливки, свашки серед гамору й сміху пішли в садок.
Там старша свашка зрізала з вишні дві гілочки й принесла їх у світлицю. Свашки обліпили ті гілочки тістом, устромили їх у приготовлену до печі паляницю, а між гілками повтикали вироблені з тіста дві малюські голубки. Це й був дивень. Його внесли врочисто в пекарню й посадили в піч пектися. При тому свашки голосно співали:
Світи жар у печі ясно, Печись печиво-дивень красно, Печись, дивень, не пригори, Молодим серця не зсуши.Потім свашки втихли. В пекарні стало тихо, мов маком сій. Коли б, не дай Боже, дивень не вдався, тоді життя молодих буде нещасливе. Тому й обов’язковою му сіла бути тишина в пекарні.
Дивень пікся скоро й, на превелику втіху, старша свашка витягла його з печі пухкого й зарум’яненого. Свашки вельми раділи, зв’язали гілочки червоною стрічкою та прикрасили дивень квіточками.
На тому вони й закінчили свою працю. Устя пригостила їх смачною вечерею і просила, щоб вони всі прийшли у четвер пекти коровай.
Хто ж може відмовитися від такої приємности?
Сходилися оце свашки в четвер, увечері, до Галиного двору. Кожна свашка приносила паляницю, а входячи у світлицю, віддавала її Усті зі словами: «Боже вам поможи, на все добре».
Зі світлиці всі свашки перейшли до пекарні, в якій посередині стояла широка стара лавиця, а на ній — діжа. В ній свашки місили тісто й виробляли коровай, втикаючи в нього гроші та обкладаючи коровай шишками. При тому свашки-коровайниці співали:
Піч наша регоче, Короваю хоче, А припічок заливається, Коровою сподівається.Як коровай уже був приготований, коровайниці погукали парубка з челядної, і він тричі махнув помелом у печі. Опісля коровай, обліплений свічечками, посадили в піч.
Посадили коровай, коровайниці помили руки, а наймолодша з-поміж них винесла відро з водою надвір і вилила на тік, проказуючи: «Скільки рук мились, щоб стільки волів молоді мали». В тому часі коровайниці обносили діжу по пекарні і приспівували:
Ой, піч стоїть на сохах, Діжу носять на руках, Цілуйтеся, милуйтеся, Молодії коровайниці.Випечений, вдалий коровай внесли з великою втіхою до світлиці, і аж тоді коровайниці засіли до заслуженої вечері.
В п’ятницю і в суботу з’їжджалися гості на весілля. Одні до Чернишевого двору в Глухові, другі на Лісовиків хутір.
Прибула генеральна старшина, полковники, значні військові товариші, старі побратими Лісовика з воєнних походів, сотники, осавули та й усяка козацька і міщанська знать.
Чернишів двір у Глухові хоч і просторий, проте не вміщав гостей, і багацько з них приміщувалося в сусідніх дворах. Чимало турбот було у генерального судді, щоб усьому дати лад і щоб, боронь Боже, хтось із гостей не був чимось вражений.
У неділю днина була погідна. Мало не ввесь Глухів виляг на вулиці, щоб бачити пишний весільний поїзд. Вінчав молодят глухівський єпископ Методій, під радісне роздзвіння і грімкі мушкетні сальви глухівської сотні.
На вінчанні був і наказний гетьман із своєю родиною.
Коли єпископ читав Євангелію, несподівано згасла свічка в руках старшого боярина. Це був лихий віщий знак, і всі збентежилися. Це помітив полковник Ушаков і шепотом поспитав Апостола, в чому справа. Цей пояснив Ушакову, що згідно з віруванням, коли комусь згасне свічка в часі вінчання, така особа скоро помре.
В часі многоліття молодятам за городськими мурами важко гримнули гармати.
Весільний обід відбувся в Чернишевому дворі. Після звичаю обід повинен бути в молодої, але Черниші й Лісовик погодилися, що обід буде в Чернишів.
Черниші й Лісовик зустріли молодят на порозі, вітаючи їх такими словами:
— Хай пошле вам Бог щастя, здоров’я і многоліття. Будьте багаті, як наша земля, й радісні, як ясне сонечко. Ростіть діток на славу нашому народові.
Тут же молодят обсипали з усіх сторін житом, пшеницею і хмелем. Старий Лісовик, поцілувавшися з Петром, подарував йому стару дорогу шаблю, а Чернишиха подарувала Галі дороге намисто.
Весільний обід був справжнім бенкетом, і московські старшини з Малоросійської Колегії, запрошені на весілля, немало дивувалися, бачачи таке багатство у дворі генерального судді.
Слуги й челядь збивалися з ніг, розносячи страви й напої. Гості випивали за здоров’я молодят, наказного гетьмана, Чернишів, Лісовика та все козацтво. Рад не рад, Полуботок мусів
