Небезпечне відрядження - Петро Поплавський

— Товаришу Миронов, завтра в райвідділ приїздить заступник наркома. Мені треба готуватися до доповіді. А ти зараз сходи ще раз у лікарню, негайно сходи, попередь медиків, хай вони про ті слова нікому нічого не кажуть. Зрозумів? І нагадай, що без нашого дозволу до Нестеровської нікого не можна пускати. О, ледь не забув! Зачекай! Я розмовляв щойно з начальником Управління, розшифрували радіопередачу… Ось почитай…

Миронов пробіг поглядом, потім прочитав уголос і вигукнув:

— Ет, дідько! Таки диверсант!

Наступного дня рівно о дванадцятій годині на подвір’я райвідділу держбезпеки заїхала автомашина, і незабаром до кабінету зайшли генерал Коломієць і його помічник. На них уже всі чекали: начальник райвідділу, підполковник Ковальченко, Миронов і капітан Войнов, який знову очолював оперативно-пошукову групу.

Віктора Івановича Коломійця Сергій Іванович знав з довоєнних часів. Колись, ще молодим юристом, Ковальченка направили в його підрозділ для проходження служби в органах державної безпеки. Тоді Коломієць був полковником. Коли почалася війна, Сергія Івановича закинули в німецький тил, і вони надовго розлучилися, але їхні сім’ї надалі товаришували. Після визволення Києва від фашистських окупантів вони знову опинилися разом у Наркоматі держбезпеки.

— Ну як, трохи відійшов? — запитав Коломієць і поклав руку давньому товаришеві на плече.

— Таке не забувається, Вікторе Івановичу. Кепсько на душі, — зітхнув підполковник.

— Тримайся, друже.

Ніхто з присутніх не знав, про що вони говорили. Сергій Іванович ні з ким не поділився своїм горем: не хотів зайвий раз травмувати себе та й інших.

— Був я нещодавно в Ровно, — сказав генерал. — Ходив на могилу…

— Як дружина? — зупинив його підполковник. — Вона після смерті сина зовсім занепала духом…

— За Наталю не турбуйся, — якомога бадьоріше заспокоював Віктор Іванович. — Вона часто буває у нас, і ми її часто провідуємо. Не хвилюйся.

Вони довго розмовляли, аж Сергію Івановичу стало ніяково, що генерал навіть не встиг привітатися з усіма працівниками особисто.

— То як, товариші, почнемо?

Підполковник Ковальченко доповів першим, підійшов до великої карти, що висіла на стіні:

— Аналіз пошукових матеріалів дає всі підстави стверджувати, що в Новозуївці, якщо не на самій «Луговській», діє німецька агентура, для зв’язку з якою «інженер», як сказано в радіограмі, відрядив свого кур’єра. Агент-кур’єр був закинутий разом з диверсійною групою «Марія», яку ми вважали цілком знешкодженою, а виявилось, що вітер заніс кур’єра досить далеко, і він приземлився непоміченим. Про що він і доповів своєму шефові у радіограмі. Після цього кур’єр зустрів Продавця і переказав йому завдання шефа. Той мусив здійснити вибух на «Луговській». Саме так, видається, треба трактувати зміст радіограми. Хто вчинив вибух? Міг Продавець, міг і кур’єр. Але я гадаю, що виконавцем був Продавець. Кур’єр мусить залишатися кур’єром. Він лише передав завдання шефа. Так я думаю… У нас є свідки, слюсарі Курилов та Бойчук, які в неділю вночі бачили на території вентиляційної установки сторонню людину, коли там, власне, нікого не мусило бути. Одна з наших версій — то був агент, котрий підкладав вибухівку. Ми зараз ведемо пошуки, намагаємося знайти того невідомого. Та хочу повернутися до кур’єра. Він повідомляє про вибух і обіцяє подробиці розповісти при зустрічі — логічно. Але повідомлення про виїзд на фронт зацікавлює і змушує думати про те, що під виглядом військовослужбовця кур’єр міг влитися в одну з військових частин, які вирушали на захід, з наміром перейти згодом лінію фронту. Ми просимо, товаришу генерал, вашої вказівки негайно зорієнтувати спецвідділи всіх військових частин, що відбули на фронт з цієї області, і тих, що проїздили через місцеву залізничну станцію.

— Зрозуміло, — мовив генерал, нахилився до свого помічника і щось йому сказав. — Продовжуйте, Сергію Івановичу.

— Хочу повернутися до групи «Марія». Вона була забезпечена всім необхідним для тривалої роботи: документами, грошима, картами, зброєю, продовольством і радіостанцією. Наголошую — радіостанцією! Нею міг скористатися і кур’єр, проте, незважаючи на це, кур’єр мав власну радіостанцію. Навіщо? Вже ж не для того, аби забирати її назад. Схоже, що рація адресувалася агентові, до якого кур’єр ішов на зв’язок. І якщо ми вчасно не знешкодимо цього агента, радіостанція потрапить до його рук. Ось із цього квадрата велася передача того ранку, коли на східній околиці лісу вже була банда Нечая… — Сергій Іванович позначав указкою на карті. — Якби кур’єр намагався вийти на шосе, щоб сісти на попутну машину й перебазувати радіостанцію, він би зустрівся з бандитами, а цю зустріч він не міг допустити. В західній і північній частинах лісу були наші оперативні групи. Він мав вільний напрямок — південний. Але тут грунт дуже вологий, болотистий, і поля починаються відразу за лісом. Малоймовірно, щоб він тут заховав радіостанцію. А далі — села. Опитування населення дало нам такі дані: протягом того дня через села пройшло кілька груп солдатів — від шостої до дванадцятої години пройшли дві групи по три чоловіка, після обіду пройшла одна група чоловік з двадцяти. Ні в кого, як свідчать очевидці, не було ні в руках, ні за плечима нічого, що могло б нагадувати рацію. Ми опитали величезну кількість людей, вони не бачили нікого з підозрілих осіб.

— Наскільки мені відомо, пошуки радіостанції в цьому районі проводились? — запитав генерал начальника райвідділу.

— Так… Але недостатньо… Не вистачає людей. Деякі ділянки лісу могли залишитися поза увагою.

Генерал замислився.

— І що ви пропонуєте, Сергію Івановичу?

— Пропоную повторити пошук. Дайте мені чоловік двадцять спеціалістів з металошукачами і стільки ж із щупами, бажано з полку НКВС, вони нас краще розуміють. І тільки після того, коли ми обстежимо кожен метр землі, можна буде зробити якісь висновки. А сьогодні я не беруся стверджувати, що в цьому районі лісу немає захованої радіостанції.

— Якщо погодитися, що рація захована десь на південних квадратах лісового масиву, то це вже досить конкретно. І, можливо, краще влаштувати там декілька засідок, спіймати агента на гарячому? — запитав начальник райвідділу держбезпеки.

— Ми думали про це. Але відмовились від цього варіанта. Адже невідомо, коли агент з’явиться біля тайника. Відомо тільки, що не скоро. Він розуміє: після вибуху тривалий час