Том 8 - Леся Українка

Гейне Ансельм (справжнє ім’я — Гейне Ансельма; 1855— 1930) — маловідома німецька письменниця. Леся Українка має на увазі її роман «В дорозі» (1897).

До стор. 98. Род Едуард (1857 —1910) — швейцарський пи-сьменник-натураліст.

До стор. 99. Зудерман Герман (1857—1928) — німецький драматург і романіст, відображав життя німецької буржуазії. На його творчості помітно позначився вплив натуралізму.

ЗАМЕТКИ О НОВЕЙШЕЙ ПОЛЬСКОЙ ЛИТЕРАТУРЕ

Вперше надруковано в журн. «Жизнь», 1901, № 1, стор. 103—

Автограф не знайдено.

Датується 1900 р. за першодруком.

Подається за першодруком.

До стоір. 100. Хмельовський Петро (1848—1904) — поль-сікші критик та історик літератури. Автор «Історії польської літератури» та багатьох синтетичних досліджень, монографій про творчість окремих письменників. Його діяльність відіграла значну роль у розвитку польської реалістичної літератури.

До стор. 10І. Катастрофа 1861 г. ...— Йдеться про робітничі та селянські виступи в Королівстві Польському, приду-шепі царськпм урядом.

Крашевський Юзеф-Ігнаци (1812—1887) — польський письменник, автор повістей та романів з селянського життя й історичного минулого Польщі.

До стор. 102. Конт Огюст (1798—1857) — французький буржуазний філософ і соціолог, засновник позитивізму. Зводячи завдання філософії до систематизації «позитивних» знань, тобто знань, які дають конкретні науки, Конт заперечував можливість філософсько-теоретичного пізнання дійсності.

Спенсер Герберт (1820—1903) — англійський філософ-ідеа-ліст, соціолог і психолог, один із засновників позитивізму. Основою соціальної концепції Спенсера була теза про природність і вічність капіталізму.

...всяких «теорий катастроф»...— Мається на увазі метафізичне вчення, розвинене французьким природознавцем Кюв’є, згідно з яким розвиток всього органічного й неорганічного світу відбувається внаслідок періодичних катастроф. Вчення Кюв’є було спростоване працями Ж.-Б. Ламарка, Ч. Лайєля, Ч. Дарвіна.

Ультрамонтани — войовнича течія в католицизмі. її представники домагалися необмеженого впливу папи римського на релігійні й світські справи. На Ватіканському соборі 1870 р. в результаті перемоги ультрамонтанів папу римського оголошено «безгрішним».

...в Австрии не 1861 г., а 1848 г. был реши-тельным политическим моменто м...— Мається на

увазі революція 1848 p., наслідком якої було скасування кріпосного права в Австро-Угорській імперії.

До стор. 103. Висоцький Владзімеж (1846—1894) — польський поет, один із послідовників так званої «української школи» в польській романтичній літературі, про яку згадує Леся Українка в статті.

Є ж Томаш (псевдонім Зигмунта Мілковського; 1824—1915) — польський письменник і публіцист. Автор повістей з селянського життя та історичних романів.

Коженьовський Юзеф (1797—1863) — польський пи

сьменник і педагог, один із зачинателів критичного реалізму в польській літературі.

До стор. 104. Захар’ясевич Ян (1825—1906) — польський письменник і публіцист, автор численних історичних та побутових повістей.

«Kurjer Lwowski» — польська громадсько-політична щоденна газета ліберально-буржуазного напряму, що видавалась у Львові у 1883—1926 pp. Протягом 1887—1897 pp. у ній співробітничав І. Франко.

До crop. 105. Прус Болеслав (псевдонім Олександра Гло-вацького; 1847—1912) — видатний польський письменник і публіцист, представник критичного реалізму.

Ожешко Еліза (дівоче прізвище — Павловська; 1842— 1910) — видатна польська письменниця демократичного спрямування.

Сенкевич Генрік (1846—1916) — польський письменник. Свою творчість розпочав реалістичними повістями й оповіданнями з життя польського селянства; відомий численними романами на історичні теми, в яких дотримувався консервативних поглядів на історичний процес, ідеалізував польську шляхту.

Юноша Клеменс (псевдонім Клеменса ИІанявського; 1849— 1898) — польський письменник. У своїх творах відображав життя зубожілої шляхти, селянства, єврейського населення.

До стор. 108. Конопніцька Марія (1842—1910) — видатна польська письменниця демократичного спрямування. У своїх творах широко відобразила тяжку долю трудящих.

• Єленська Емма (в одруженні — Дмоховська; 1871—1919) — польська письменниця та етнограф.

Родзевич (точніше Родзевичівна) Марія (1862—1944) — маловідома польська письменниця, авторка соціально-побутових повістей з життя зубожілої шляхти і польського населення Білорусії.

До стор. 109. С е в е р (псевдонім Ігнаци Мацієвського; 1838—■ 1901) — польський прозаїк і драматург, учасник повстання 1863 р.

«А t е п е u т» — літературно-критичний щомісячний журнал, виходив у Варшаві у 1876—1901 pp. У 1881—1897 pp. його редактором був П. Хмельовський.

До стор. 111. Асник Адам (1838—1897) — польський письменник, учасник повстання 1863 p., член Національного уряду. У ранніх творах звучать мотиви журби в зв’язку з розгромом національно-визвольного руху. Пізніше продовжував традиції романтизму, розвивав жанри громадянської, філософської та інтимної лірики.

До стор. 112. Шеллі Персі-Біші (1792—1822) — видатний англійський поет, представник революційного романтизму.

Леконт де Ліль Шарль-Марі (1818—1894) — французький поет, у 50—60-х роках глава літературного угруповання парнасців, представники якого проповідували теорію «мистецтва для мистецтва». Брав участь у революції 1848 p., поразка якої зумовила песимізм його паступних творів.

Е р е д і а Жозе-Маріа де (1842—1905) — французький поет, представник парнаської школи.

До стор. 113. Рембо Жан-Артюр (1854—1891) —французький поет, представник символізму. У своїх творах викривав міщанство, релігію, співчував Паризькій комуні. Пізніше перейшов на позиції модернізму.

Пеладан Жозефен (справжнє ім’я — Пеладан Жозеф-Еме; 1859—1918) — французький письменник-символіст, художній критик, автор серії романів під загальною назвою «Занепад латинського світу» та кількох п’єс. Претендуючи на роль духовного вождя людства, свої трактати з естетики та есе підписував «Сар Пеладан» («сар» — від давньовавілонського «владика», «володар»).

Пшибишевський Станіслав (1868—1927) — польський ппсьменник-декадент. Для його творчості характерні індивідуалізм, ворожість до демократичних ідей.

Каспрович Ян (1860—1926) — польський письменник. У ранній період творчості стояв на демократичних позиціях. Починаючи з середини 90-х років і особливо після поразки революції 1905—1907 pp. еволюціонував у бік занепадництва.

До стор. 114. Вінкельрід Арнольд — швейцарський національний герой; за народними легендами, у битві 1386 р. при Зем-пах, кинувшись на ворожі списи, допоміг швейцарцям здобути перемогу над військом Леопольда Австрійського.

Тетмайєр-Пшерва Казімеж (1865—1940)—польський

письменник. Творчий шлях розпочав як послідовник декадептів. У ряді творів висловлював симпатії до революції 1905 р.

До стор. 115. Глінський Казімеж (1850—1920)—польський письменник. Для його творчості характерні реакційні тенденції.

До стор. 116. Жулавський Юрій (1874—1915) — польський письменник, критик і філософ. Його твори пройняті декадентськими мотивами.

Ланге Антоній (1861—1929)—польський письменник-декадент, критик.

Пшесмицький Зенон (1861—1944) — польський письмен-ник-декадент, перекладач і критик.

До стор 117. Россовський Станіслав (1861—?) — польський письменник-декадент.

Щепанський Людвіг (1872—1954) — польський поет-дека-дент, публіцист.

До стор. 121. Киселевський Ян-Август (1876—1918) — польський драматург і театрознавець, представник модернізму.

Немоєвський Анджей (псевдонім — Ламбро; 1864—1921) — польський поет і публіцист. У ранній творчості звучали революційно-демократичні мотиви, виступав як критик модернізму. Після поразки революції 1905—1907 pp. поступово перейшов на реакційні позиції.

До стор. 124. Жеромський Стефан (1864—1925)