Том 8 - Леся Українка
Мольєр Жан-Батіст (1622—1673) — великий французький драматург, актор і режисер, автор численних комедій, в яких викриваються пороки французької буржуазії.
Т р і а н о н — один з палаців у Версалі.
...у кімнатах Антуанетти і Людовік а...— Маються на увазі французький король Людовік XVI та королева Антуа-нетта, страчені під час Великої французької революції 1793 р.
До стор. 18. ...жертв, що устилали дорогу його колісниці цезар я...— Натяк на криваву катастрофу 1896 р. на Ходинському полі в Москві під час коронації Миколи II, коли загинуло близько двох тисяч чоловік.
...м і с т, що мусить з’єднувати народ и...— Іронічна згадка про міст на честь царя Миколи II, що був закладений під час його перебування у Франції.
...з алізні маск и...— Образний вислів, маються на увазі борці, які гинуть, залишаючись невідомими для людства. В основі цього образу лежить переказ про таємничого в’язня Бастілії, обличчя якого завжди було закрите залізною маскою.
«НЕ ТАК ТІЇ ВОРОГИ, ЯК ДОБРІЇ ЛЮДИ»
Вперше надруковано в журн. «Житє і слово», 1897, т. VI, стор. 244—250, під криптонімом Н. G. Ж.
Автограф не знайдено.
Авторство Лесі Українки та дата написання (1897 р.) встановлюються на підставі її листування з І. Франком, якому поетеса надіслала статтю для опублікування в журналі «Житє і слово». У зв’язку з тим, що в цій статті Леся Українка полемізувала з Франком, останній не виявив бажання її друкувати. У відповідь на прохання Франка забрати статтю Леся Українка в листі, датованому січнем 1897 р. і підписаному тим же криптонімом, писала: «Не від мене залежить вимагати її друкування, але по власній волі я її назад не візьму. Всяку полеміку прошу направляти на мене, бо приймаю цілком на себе відповідальність за думки, виражені «по долгу совести и чести...». Згодом стаття була надрукована в складі добірки «Український і галицький радикалізм», де їй передувала невелика замітка І. Франка, а слідом за нею йшла його ж стаття-відповідь «Коли не по конях, так хоч по оглоблях», в якій поет намагався спростувати критичні зауваження Лесі Українки.
Подається за першодруком.
До стор. 19. ...п ісля прочитання статті «З кінцем року»...— Йдеться про статтю І. Франка («Житє і слово», 1896, т. V, стор. 401—407), в якій письменник зробив спробу критично оцінити сучасний стан визвольного руху на Україні та накреслити його програму на майбутнє. Слушно вказуючи на помилки в діяльності галицької радикальної партії та «українських радикалів» Наддніпрянщини, І. Франко, однак, головне завдання визвольного руху зводив до пропаганди серед селянства. Помилковими були й Франкові звинувачення революційних народників, українців за походженням, у тому, що вони віддали всі свої сили російському революційному рухові, а не діяльності на національному грунті.
Леся Українка, яка вже на той час близько стояла до соціал-демократичного руху, піддала різкій критиці погляди І. Франка, якого вона високо цінувала і вважала своїм ідейним спільником.
До стор. 21. Ж е л я б о в Андрій Іванович (1851—1881) — видатний революціонер-народник, активний учасник народовольської організації «Земля і воля», а після її розколу — один з керівників «Народної волі», автор кількох її програмних документів. Під його керівництвом створювалися робітничі й студентські військові організації, готувалися замахи на царя Олександра II.
До стор. 24. ...партію «р у с ь к о - к а т о ли ц ь к о г о союз у»...—Йдеться про так званий «католицький русько-народний союз», політичне товариство, засноване клерикалами 1896 р. у Львові.
До стор. 25. «Ж ите і слово» — літературно-науковий і громадсько-політичний журнал прогресивного напряму. Виходив у Львові у 1894—1897 pp. Видавець — О. Франко, редактор І. Франко.
ДВА НАПРАВЛЕННЯ В НОВЕЙШЕЙ ИТАЛЬЯНСКОЙ ЛИТЕРАТУРЕ
(Ада Негри и д’Аннунцио)
Вперше надруковано в «Иллюстрированном сборнике Киевско-го литературно-артистического общества», 1900, стор. 187—218. У доповненому варіанті стаття надрукована в журналі «Жизнь», 1900, Я» 7, стор. 187—214.
Автограф не знайдено.
Датується 1899 р. (вересень) на підставі листа Лесі Українки до О. Кобилянської від 4 (16) жовтня 1899 p., з якого видно, що стаття була прочитана як реферат на засіданні Київського літературно-артистичного товариства у кінці вересня 1899 p.: «Минулого тижня я мала відчит про нові иапрями італьянської літератури...».
Подається за текстом журналу «Жизнь».
Київське літературно-артистичне товариств о — ліберальне культурницьке об’єднання. Існувало в 1896—
1905 pp.
«Ж и з н ь» — літературно-політичний журнал, видавався в 1897—1901 pp. у Петербурзі, а в 1902 p.— в Лондоні і Женеві, фактично був органом «легальних марксистів». На сторінках журналу двічі виступав В. І. Ленін. У 1899 р. Максим Горький об’єднав навколо журналу групу демократичних штсьменшіків-реалістів. У ньому друкувалися твори передових українських письменників — І. Франка, М. Коцюбинського, В. Стефаника, Л. Мартовича.
До стор. 26. Негрі Ада (1870—1945)—італійська поетеса. У ранній її творчості звучали соціальні мотиви.
Д’Аннунціо Габрієле (1863—1938) — італійський письменник, поет і прозаїк реакційного напряму. У роки фашистської диктатури стояв на офіціозних позиціях, відверто проповідував шовінізм і містику.
До стор. 28. М о н ь є Марк (1829—1885) — французький письменник і літературознавець, багато років жив в Італії.
Петрарка Франческо (1304—1374)—видатний італійський поет епохи Відродження.
До стор. 29. ...я р ы м гвельфом, не проща ющим
даже мертвым гибеллинам...— Гвельфи і гібеліни — ворогуючі політичні угруповання в середньовічній Італії. Партія гвельфів, до якої належали переважно ремісники та торговці, виступала проти намагань німецьких імператорів «Священної Римської імперії» поширити свою владу на Італію. Гібелінп, в основному феодальна знать, навпаки, підтримували зазіхання німецьких імператорів, вбачаючи в них захисників своїх класових інтересів.
...п апского двора в Авиньон е.— У XIV ст. римські папи потрапили в залежність від французьких королів, і папська резиденція кілька десятиліть (1309—1377) перебувала у французькому місті Авіньйоні. Цей період дістав назву авіньйонського полонення пап.
Тассо Торквато (1544—1595) — видатний італійський поет епохи Відродження, автор поеми «Визволений Єрусалим», в якій проводить ідею визволення Італії від турецьких загарбників та об’єднання всіх її земель в одній державі.
До стор. ЗО. Леопарді Джакомо (1798—1837) — італійський поет, співець національно-визвольної боротьби італійського народу проти іноземного поневолення. Після поразки повстань 1820— 1821 pp. в його творчості переважали песимістичні мотиви.
Период освободительных вой п...— Починаючи з XVIII ст.
