Візантійська фотографія - Володимир Львович Єшкілєв

Істина є прирівненням речі до пізнання

[…] справжній текст не повинен мати початку, інакше його творцеві довелось би ускладнювати поверхню знаками, що їх зміст наближався б до труїзму: «Візантія банальних часів бананових компрадорів…»; відтак він мав би розповісти про все, відбуте потому. Справжній текст виринає нізвідки; одною зі своїх інкарнацій справжній текст стверджує:

…культура візантії вусато-вишиванкової доби хвора на синдром незалежності від Європи. Попри наскрізний гопак іздрикогенні леони пишуть «Історію хвороби». Повна дезорієнтація на місцевості… Репортаж із царства зі шнурком на шиї…

[…] на цьому текст обривається — справжні тексти пірнають у небуття безболісно. На відміну від людей, тексти не бояться Безодні — рідної сестри своєї, розлученої з ними в давні часи Присутності.

І далі:

[…] нарешті він перестав відчувати, як чорна рідина пече шлунок, темні дзеркала досягли стовпів сущого, вмерле буття досягло очей. Усередині Реконструктора спалахнув день трьохсотрічної давнини, і він був сонячним та строкатим…

[…] він намагався жити мовчки — всі слова, створені людьми, викликали в нього огиду своєю нав'язливістю, затертістю та легкістю використання… Він не міг примирити себе з тим, що Невичерпні Речі Буття люди пришпилюють до своєї свідомості смішними комбінаціями з трьох, чотирьох або п'яти літер… Оточений словами, немов ворожою армією, він вирішив завести власну гвардію — скласти нову мову, назви і тропи якої не були б подібні на комічних чудиськ загальноприйнятих мов. Вперше він розпочав окупацію ворожого простору звичної для нас мови. Окупація стала вдалою…

[…] бо реальність спроможна до відтворення в спогаді тільки тоді, коли носій спогаду перебуває у цій реальності не як наявне, але як можливе, або наднаявне…

Простір жаху — це конспект відкритого уроку і проспект герметичної порожнечі… Отже, цього літа в літературі буде багато пожеж. В огні бузини догорятиме шевченко… Та чи тільки дурні мінятимуть віру через жінок?..

[…] Реконструктор віддавна знав, що ворожнеча між жінками і знаками — споконвічна, але вперше осягнув Досвідом Втрати, як спіральні пружини хтивості руйнують мережу зчеплених символів. Одна із жриць відчула присутність його бажань, і подивилась смальтовими очима в простір Маккона. Видіння хитнулось і розлетілось на веселки. Чорний бальзам пішов горлом, Реконструктор впав на кам'яні плити…

Що таке злягання з літературою? Збоченство, деривація, маргінес, аномалія, природний стан чи вивільнення душі у форматі мормонської Апокаліпси?..

[…] вона навіть порахувала тривання любовної амплітуди, котра виявилася довжиною у чотирнадцять пісенькових фонем…

Одночасний пісеньковий оргазм з літературою відбувся. Попри нудну шкільну дидактичну сором'язливість літератури Реконструктор візантійських фотографій відчув тотальне послаблення літературної свідомості і скористався цим.

[…] міф у жителів Міста — це спосіб гри із Богами. Який-небудь глибоко опозиційний радощам життя дуже злий філософ назвав би таку гру: Розвага зі Смердючими Здохлими Принципами. Але, поспішаючи помститись словом, цей уявний філософ відірвав би лише сегмент від довгого плаского білого глиста Істини. Все значно складніше… Можливо, всяка війна є тільки уможливленням простору для імітації?..

[…] людські обличчя — ніби хвіртки у мороці. Цей морок не дозволяє роздивитись розміри та прикраси будівель, що їх подвір'я замкнені комбінаціями очей, носа, губ тощо.

Проявлення «Візантійської фотографії» відбулось. Конспект відкритого уроку — це не так вічне, як вперте повернення парадоксів Антихомського/Єшкілєва…

[…] вперше він перейшов з можливого у наявне на північній околиці міста С., городян якого остання війна розвіяла шляхами і кресами східньоєвропейської ойкумени…

Олександр Гордон

Зизоокий фотограф Ференц обрав для своєї майбутньої фотолабораторії надбудову горішнього поверху Будинку Вчителя. Набрякла бляха вентиляційних камер і каналів звужувала це піддашшя до банального перехрещення трьох коридорів без жодного закутку. Ференц перегородив перехрещення ґратами та розсувною ширмою-склерою. Якраз понад столом знаходилась бляшана буда певне метеорологічного призначення, а між ширмою і ґратами — єдиний на всю будівлю плафон — прямокутний шматок стелі, викладений закіптюженими склопакетами.

Ференц розкрутив іржаві тримачі, розібрав плафон і ретельно відмив пухирчасте скло. Принагідно він виявив, що вода піддашшя не досягає. Знищивши хрусткий гвинт водогінного відгалуження, Ференц сів відпочити і написав поезію:

Годинник нагадав йому про сніданок.

На другому поверсі Будинку Вчителя знаходилася їдальня для методистів, бухгалтерів та працівників профкому міської освіти. Усього за три гривні тут можна було наповнити шлунок стравами, виконаними у звуженому харчовому форматі з відповідними назвами: «борщок» і «варенички». Люди, що харчувалися цією скороченою кулінарією, були педагогічними працівниками з усіма зовнішніми ознаками навчаючого прошарку. Пересортовані зцідженим шумом навчальних закладів й хлорними дистанціями шкільних туалетів, жіночки з економними зачісками і пташиними голосами скоса оглядали зайду-фотографа. У них були довгоствольні очі людей проміжного чину, наче усе своє трудове життя вони прагнули здійснити щось напружено-позитивне, але водночас й прибуткове, помітне найвищому освітянському керівництву, й, одночасно, щось виклично мстиве, означене присмаком непідкарного буденного паскудства.

Розташувавшись за вигідним кутовим столиком, Ференц спостерігав мікшовані пересування цих нездійсненних людей, прислухався до їхніх розмов. Дві методистки, що сиділи за найближчим від нього столиком, споживаючи варенички, хриплувато сперечалися з приводу перекладу українською мовою слова «дискотека». Остаточним узгодженим варіантом вони визнали словосполучення «гопанкова хатка». За п'ять хвилин пошуку методистки встигли народити й присудити до називального зникнення таку строкату кількість синонімів дискотеки, що серце зизоокого фотографа сповнилося повагою до цих трударінь