Том 8 - Леся Українка

Зберігся неповний (без закінчення) автограф статті (ф. 2. № 855).

Датується кінцем 1900 p.— початком 1901 р. на підставі листування. Стаття була закінчена у Мінську, де поетеса доглядала в той час безнадійно хворого С. К. Мержинського, і звідти надіслана до журналу «Жизнь». Первісна її назва — «Современная общественная драма» (див. лист до редактора журналу «Жизнь» В. О. Поссе від 14 лютого 1901 p.). У зв’язку з закриттям журналу стаття не була надрукована. Леся Українка через знайомого їй співробітника журналу Є. Чирикова домагається її повернення, сподіваючись надрукувати цей матеріал українською чи німецькою мовою (див. лист до Є. Чирикова від ЗО березня 1901 p.).

Свого наміру перекласти статтю українською мовою поетеса не здійснила. В її архіві (ф. 2, № 850) зберігся тільки початок перекладу.

Того ж року на основі згадуваної статті Леся Українка підготувала реферат, який був прочитаний на засіданні Літературно-артистичного товариства в Києві 26 вересня 1901 р. за ст. стилем (див. лист до сестри О. Косач-Кривинюк від 24 вересня 1901 p.). Текст реферату значно відмінний від статті. Зокрема замість перших десяти сторінок написано одну, а також зроблено дві великі вставки (після стор. 21 і 61). Вони написані на іншому папері і порушують первісну нумерацію сторінок. Реферат має назву «Но-вейшая общественная драма», під якою зазначено: «Доклад

Л. Косач».

Подається за автографом із збереженням викреслень.

До стор. 232. Анценгрубер Людвіг (1839—1889) — австрійський драматург і прозаїк, творець австрійської драми, в якій поєднуються елементи критичного реалізму з демократичними традиціями віденського народного театру. Основний зміст його творів — соціальна ломка на селі і в місті, зумовлена розвитком капіталізму, моральна деградація буржуазії.

До стор. 233. Бар Герман (1863—1934)—австрійський письменник і критик. Основна тема його творів — проблеми шлюбу та мистецтва. Як критик виступав на захист імпресіонізму, а в 1910—1912 pp.— експресіонізму.

Мір бо Октав (1848—1917) — французький письменник. Деякий час перебував під впливом ідей анархізму та естетики декадансу. Уже в ранній творчості помітне тяжіння до реалізму, який послаблювався натуралістичними подробицями, частим звертанням до сфери душевної патології. З середини 90-х років, зблизившись з демократичною інтелігенцією та прогресивними письменниками, остаточно перейшов на позиції реалізму. Кращі його твори — романи «Сад тортур» (1899), «Щоденник покоївки» (1901), драми «Лихі пастухи» (1897), «Справи є справи» (1903).

До стор. 234. Сент-Бев Шарль-Огюстен (1804—1869) — французький критик і поет. Вважав мистецтво важливим суспільним явищем, що змінюється у зв’язку з революційними перетвореннями, обстоював романтизм. У своїх працях дав широку картину розвитку французької літератури.

До стор. 235. «Ж е р м і н а л ь», «П а с т к а» — романи відомого французького письменника Еміля Золя.

До стор. 238. Шпільгаген Фрідріх (1829—1911)—німецький письменник, відомий романами, створеними в 60-ті роки, в яких викривальні тенденції поєднуються з розважальністю. У романі «Міцною лавою» (1866) створив образ революціонера-одинака.

До стор. 239. Донней Моріс (1859—1945) —французький письменник, поет, драматург. Написав близько, двадцяти різних комедій, від суто іронічних і фантастичних до морально-побутових. Був одним із засновників так званого театру ідей, початок якого пов’язаний з п’єсою «Просіка», написаною разом з Л. Декавом.

Декав Люсьєн (1861—1949)—французький письменник і публіцист, належав до натуралістичної школи. Його твори пройняті демократичними тенденціями.

До стор. 242. Кл ропі ы (псевдонім М. Е. Петропавловського;

1853—1892) — російський письменник-народник. Перші його твори присвячені проблемі села, пізніші — переважно долі народницької інтелігенції.

До стор. 245. До де Альфонс (1840—1897) — французький пи-сьменник-реаліст. Широко розробляв соціальні теми, співчутливо змальовував «маленьку людину», викривав пороки буржуазії. Створив низку сатиричних романів («Набоб», трилогія «Тартарен із Тараскона»). Окремим його творам властиві моралізаторські тенденції, соціальна тема відступає перед сімейно-побутовою.

* К о р р а д і н і Енріко (1865—1931) — італійський письменник. Стояв на відверто реакційних позиціях, у роки фашистської диктатури був сенатором і міністром фашистського уряду.

«Santamaura» (Сантамавра)—італійська назва грецького острова Лесбос.

До стор. 247. Де ллє Граціє Марія-Євгенія (1864—1931) — австрійська письменниця демократичного напряму. Леся Українка була з нею особисто знайома, листувалася, мала намір написати статтю про її поетичну творчість.

До стор. 251. Шарпантьє Гюстав (1860—1956) — французький композитор і драматург. Широкою популярністю користувалася його опера «Луїза», вперше поставлена під час всесвітньої виставки в Парижі 1900 р.

Святий Грааль — згідпо з релігійного середньовічною легендою — це чаша, з якої їв Христос і в яку була зібрана його кров після розп’яття. Тема пошуків Грааля була однією з досить поширених у літературі середньовіччя.

В аги ер Ріхард (1813—1883) — великий німецький композитор, диригент і письменник. Леся Українка має па увазі цикл його романтичних опер «Перстень Нібелунгів» (1854—1874).

До стор. 252. Гауптман Карл (1858—1921) — німецький письменник, брат Гергарта Гауптмана, писав переважно драми, в яких елементи натуралізму переплітаються з імпресіонізмом і символізмом.

ЗАМІТКИ З ПРИВОДУ СТАТТІ «ПОЛІТИКА І ЕТИКА»

Вперше надруковано у львівському журналі «Жінка», 1937, № 5.

Зберігся неповний чистовий автограф статті (ф. 2, № 851), а також три уривки з чорнових заміток до неї (ф. 2, № 852, 853, 854), писаних на окремих аркушиках, з численними правками, закресленнями і скороченнями. Текст заміток у багатьох місцях, особливо писаних олівцем, прочитати неможливо.

Чорнові замітки з приблизною реставрацією тексту опубліковані у виданні: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вин. II. К., Вид-во АН УРСР, 1956, стор. 23—61.

Свої «Замітки...» Леся Українка писала як полемічну відповідь на статтю М. Ганкевича «Етика і політика», з якою він виступив у журналі «Молода Україна» (1902, № 5, 6-7). Критикуючи брошуру професора Берлінського університету Ф. Паульзена «Партійна політика і мораль», сповнену нападок на соціал-демок-ратичний рух, М. Ганкевич сам допустився плутаних, несумісних

з ідеями соціал-демократії думок і, по суті, приєднався до поглядів автора брошури. Особливо різко виступила Леся Українка проти твердження, що політична боротьба робітничого класу виключає гуманізм, справедливість. Про свою статтю поетеса писала О. Кобилянській 12 березня 1903 р. із Сан-Ремо, де вона перебувала на лікуванні: «...хтось таки має неспокійну натуру. От недавно зладив полемічну статтю до «Молодої України», схотілося зачепитись з М. Ганкевичем за терор та за політичну етику. Ще тільки не мала часу переписати, але от перепишу і таки пошлю. То вже не для зарібку і не для самооборони, а так — «за правду», не стерпіла душа моя, що проводар української соціал-демократії таке плете, та ще й в органі для молодежі! Знаю, що то його дуже