Вибрані твори в двох томах. Том 1 - Володимир Миколайович Сосюра
Як тихо скрізь. Поволі гасне день.
Але, як те, що знову він приходить, листком пожовклим з дерева пісень я не впаду у пам’яті народу.
26. VIII. 1951
Перший сніг на листки золотаві вже упав, білий-білий, як сни, наче очі погаслі ласкаві, що чекали так довго весни.
Перший сніг... Нахилили дерева голі віти, похмурі, смутні, і зорі у ясній далині одгоріла усмішка вишнева.
Вмерла осінь, і холодом трав вже не пахне мені вечорами.
Я листка золотого узяв, притулився до нього губами.
І стою в колотнечі міській... День малює домів силуети. Перший сніг, і листок золотий на смуглявій долоні поета.
13.XI. 1962
Поза збірками
ЧИ ВЖЕ НЕ ПОРА
Чи вже не пора перестати так гризтись, бо зіронька волі захмарилась вже.
Нам треба єднатись і з ворогом битись, що з сміхом кайдани нам знову кує.
Ой, встаньте, ой, встаньте, вже хмари несуться, і смерть вони зіроньці волі несуть.
Чи чуєте: плаче земля там, де б’ються, де кров за Україну червоную ллють...
Ой, встаньте. Вже близько ворожая сила, вона вже підходить до нас.
Нехай того зразу захопить могила, хто спить в цей сумливо-злий час.
Чи вже не пора перестати так гризтись, бо зіронька волі захмарилась вже.
Нам треба єднатись і з ворогом битись, що з сміхом кайдани нам знову кує.
[19Щ
НА СПОМИН
Збулось уже все те, що слухав я до бою В таємну чорну ніч, в той час, як мир ще спав, І плакав блідний сум, і стигла ніч за мною,
Бо я про це давно, що сталося, вже знав. Північний ураган з червоною ордою Руйнує рідний край і рве в шматки любов.
О, злийся, мій багнет, з вогняною грозою!
Хай буйно розцвіте помста [за] нашу кров!
Чого вони прийшли і в спину ніж всадили Свободі золоті[й], свободі ясних слів.
За що ж синам твоїм, о краю мій журливий, Оп’ять страшний тягар. Та де ж той Божий гнів. [1918]
НІ, НІ!..
Чи сонце встало, чи ніч настала,
Не знаю я, не знаю я.
Я знаю тільки, що сльоз немало...
В крові, в крові душа моя.
Пташки щебечуть, весняні мрії Стучаться в серце — воно мовчить.
Розбиті злоті мої надії,
В очах журливих туман стоїть...
Що?.. Знов твій погляд, весь повний ласки? В моїх волоссях твоя рука.
Ні, ні!.. Не хочу химерной казки...
ІКвітень, 1918
ЗІРНИЦІ
Зірниці нас кличуть, зірниці нас звуть Життя під’яремне навіки забуть. Зірниці нас кличуть: “До праці! Зараз! Червоно-чудовий настав, браття, час. Покажемо світу, що ми не раби. Люби, українець, свободу люби!
Де воля, там сила, там розуму світ. Забудемо ж казку ганебно-злих літ.
До праці! До праці! Настав любий час. Квітки розпустились червоні у нас”. Зірниці палають, зірниці нас звуть Життя під’яремне навіки забуть.
Травень 1918 р., м. Бахмут
ПІСНЯ
Пісня ця родилась в темнім-темнім гаю,
І тепер по світу най вона гуляє.
Хай вона до праці всіх рабів скликає.
Пісня ця родилась в темнім-темнім гаю.
Доки будуть хмари світло закривати,
Доки будуть з кров’ю серце виривати,
Доки будуть литись скрізь червоні сльози, Доки будуть жити в грудях злі морози?..
Ой, брати, повстаньте! Не пора вже спати! Чуєте, як плаче ваша Рідна Мати...
Плаче та скликає діток своїх бідних,
Діток своїх милих, як той місяць блідних... Спить, хто в грудях камінь замість серця має. Встаньте, в кого в жилах кров могутньо грає! Ох, моя Вкраїно, мій коханий краю!
Пісня ця родилась в темнім-темнім гаю. Червень 1918 р., м. Бахмут
Я бачив: блідий брат з журливими очима Дивився на свій хліб, побитий і сумний.
І небо плакало холодними сльозами,
І плакав темний ліс, мовчазний і смутний.
Я бачив: чорний дуб, схилившись над водою, Дивився на гілля поламане своє.
І блідий місяць стив над тихою горою,
1 стило серце, все засмучене моє.
І все цвіте мій спів — туманності дитя.
Там чорні коні йшли... і біла завірюха Тримала кулемет на стогнущих санях.
Вив телеграфу дрот, і хтось невидний грюкав... Рушниці всі були в потемлених сльозах.
Але ніхто не був в селі, де мирно спали.
І ми пішли назад, і крівця не лилась.
В далечині огні, як сни мої, стояли,
І з плачем курява з душей моєй злилась.
СОК КОХАННЯ
Чого це так ніжно... задумливі сни Минулого чари вернули мені.
Все шепчуть про дні незабувной весни...
Вернулись, вернулись... Ой гаю, мій гай!.. Ой хвилі зелені! Срібляна роса!..
Ой сонце весняне, загадковий май!..
Як золото, сяє коханой коса.
Проснувся... чорніє кругом броньовик.
І дивиться гостро гармата вперед.
І ось-ось заплаче німий кулемет,
1 хтося відійде відсюди навік.
Січень 1919 року
ПОСЛІДНІЙ БІЙ
Горять, горять вогні. Нові палають зорі. Там чорні хмари йдуть нове розбить життя. І виють, і ревуть зелені хвилі в морі,
І світлий хтось іде, і геть летить сміття...
Не плач, червоний сон! Мої минулі мрії Мені сказали все. Я знаю, де кінець.
Я знаю — розцвітуть досвітних чар надії,
І всполихне душей і старець і боєць.
Ти бачиш, он ідуть з червоними шликами. А попереді той, хто всіх підняв на бій За волю золоту, досвітними огнями...
Тепер ми будем знать, де наш і де чужий.
І хай в останній час бенкет справляє горе,
І чорні хмари йдуть... Я знаю — злу кінець.
Бо нарід вже повстав, хвилюється, як море,
І йдуть в послідній бій і юноша й мудрець.
Січень 1919 р., м. Лозова
Там чорний лотос, там чорний лотос.. Зітхає важко червоний став.
І хтось ридає так сумно-сумно,
Багнет там серце комусь проняв.
Жовто-блакитний там прапор віє,
І чорний вечір весь в злоті знов... Рожевий місяць тремтить і мліє,
І тільки стане моя любов...
І ти не знаєш, і ти не знаєш,
Де той, хто в пісню тебе всю вклав. Вороже-ніжно з Гангесом лотос,
І сумно-сумно зітхає став.
Січень 1919 року, м. Лозова
НА ВАРТІ
Стою на варті. Червоний місяць Над сумной річкой так сумно сяє.
Іней, як жемчуг, на вербах квітне.
Куди іду я... куди не знаю.
Уже не злічу боїв безмежних,
Як хмари, суне ворожа сила...
Було так важко без днів майових,
І ніч в обійми мене вхопила.
Ну що ж. До краю криваву чарку Я вип’ю в сумі — най згине зрада.
Я знаю — прийде мій сон зелений І серцю знову він дасть
