Вибрані твори в двох томах. Том 1 - Володимир Миколайович Сосюра

Нічним зів’янеш синьогубцем... На мові нашій дня печать. Національним самогубцем Невже ти, брате, хочеш стать?

Яке прекрасне рідне слово! Воно — не світ, а всі світи... Шевченка мову і Франкову Невже під ноги кинеш ти?

Невже забудеш слово “мати”, Ту, що дала тобі життя,

І підеш, наче тінь крилата, Блукати в тьмі без вороття.

У небуття підеш, в нікуди, Сліпим до сонячних висот. Невже народ мій мову гудить!? Не вірю я! Це не народ!

Окремі люди. їм не знати Сяйливих творчості висот.

І хай людей таких багато,

Але нас більше! Ми — народ!

Я вірю в тебе, моя мати.

Мій Бог, що дивиться з висот.

В народів інших старцювати Повік не буде мій народ!

Ні, наша мова не загине,

Її не знищать сили злі!

Ти власним світом, Україно,

Сіяти будеш на землі.

31. V. 1960 р.

МАГНАТ

Магнат Осел огородив Дніпро: “Стороннім хід сюди забороняю.

Тут тільки рибу я ловить бажаю”.

Але ж Дніпро — народнеє добро!

Яке ж Осел на нього право має?

Всі звірі — в гнів, в обурення страшне,

І про Осла таке з них кожен мовить...

Але Осел спокійно рибку ловить.

“Тут вартовий охороня мене”, —

Так каже він... 1 з гаю, що за гаєм,

Що зветься в звірів їх братерським краєм, Осла вартує дальній звір з нагаєм.

Своїм магнат давно не довіряє.

Гука Осел: “Ми підем в щастя світ!

Ми рівні всі! Я теж сам із робочих!”

Кому, Осел, замилюєш ти очі,

Як між тобою і народом — пліт.

П.УІІ.бОр.

В ГАЯХ

Біля керма бездарні птиці, тепер дрозди, — були синиці, їх сумно слухають гаї...

Нещасні, бідні солов’ї!

їм не дають з роси водиці.

“Хай поспівають без води!” Клювали їх колись синиці, ну, а тепер клюють дрозди.

Та ще й хизуються... Безкрила їх пісня, й мозок в них як мідь. “Все забороним ми! Ми — сила, свого ви гаю не любіть!”

Наш Бог — народ. Йому поеми складали ми. Він — щастя стяг. А ви нездари і нікчеми, хоч владу маєте в руках.

Не ви пісні, а ми заводим, народ ми славимо в труді...

Ви ж тільки прах перед народом, примарні бульки на воді!

Народ не знає вас!.. Гаями розпоряджатися не вам...

1 не іти в майбутнє з нами, бо вам немає місця там!

Шумлять гаї... Дрозди й синиці сидять бундючно на гілках, жалкі, сліпі, бездарні птиці.

А бідні солов’ї — в кущах.

4. VIII. 60 р.

ОФІРА

Од верб не пада в воду тінь, шепоче листя сумовито.

Тече замулена Ірпінь руками неуків убита... Лишилась од Ірпіні тінь.

У бур’янах блукає літо, картопля квола там росте, де трав хитання золоте вітало хвилі, сонце й квіти.

Або капусти лист блідий між стебл тугих звисає в’яло. Мов тихий докір... Раю мій, за що тебе так сплюндрували? Вже не кує зозуля в кленах, немає риби... День поник...

І з берегів твоїх зелених зробили пляжники смітник. Ірпінь! Де вод твоїх блакить!

Я так любив твої затони!

Для того, щоб тебе убить, сюди вгатили міліони! Щоправда, правда, — не сюди, а у кишені спритних людців.

І от нема тепер води з тупої волі лизоблюдців. Ірпінь! Як тяжко^бідним водам текти в намулі, в твані злій. Який же злочин це страшний перед майбутнім і народом — тебе убить! Таких, як ти, уже багато повбивали, як і лісів, що порубали дерев задуманих кати.

Як жалко зелень ту німую, що в смерть пішла без вороття! Ліси! Я серцем вас цілую, я вас люблю, бо ви — життя! Посмій таких критикувати!..

За них — держава! В них апломб. А робить що, мара проклята!

Не гірше од водневих бомб!

П.УПІ.бОр.

Ірпінь

МІНІСТРОВІ КУЛЬТУРИ УКРАЇНСЬКОЇ РСР ТОВАРИШЕВІ БАБІЙЧУКУ

Зробили Воробйова круком, щоб наші душі він терзав...

На тиражі наклав він руку, він на безсмертя руку зняв!

Це, значить, на Шевченка мову... Все ріже й ріже тиражі!..

Та справа тут не в Воробйових...

У них не стало б хижих рук, а в Вас, товариш Бабійчук!

Куди Ви дивитесь? Для чого в ясній дорозі до висот, під стягом щастя й перемоги, довірив душу Вам народ?

Невже для того, щоб в скорботі синіла київська блакить, невже для того, щоб мерзоті на нашім горі руки іріть і грать на руку тим, хто служить заокеанським паліям!

Невже цього не видно Вам?

Який це жах! В цих днях грозових під злий моторів вражий свист терзають серце наше й мову!..

Ви ж українець-комуніст.

Не малорос, а українець, і мову любите свою...

За неї я ішов в бою,

як тисячі, як Ви, мій брате!.. Од гніву хочеться ридати (який це жах!..) в своїм краю, коли мерзота в рідній хаті святиню убива твою...

До Вас звертаюсь я, міністре! Я вірю в Ваше серце чисте, гоніть духовних муравйових, і ковалів, і воробйових з залитих радістю висот! Спасибі скаже Вам народ.

Київ, 13.УІІІ.60

Присвяти й епіграми

ПАВЛОВІ ТИЧИНІ

Люблю вас за правдивий сміх, що сонцебризно в пісні лине, учитель юних днів моїх,

Павло Григорович Тичина!

МАКСИМОВІ РИЛЬСЬКОМУ

Тебе люблю давно, Максиме, ще з днів повстання і заграв, за спілі яблука, що ними мене ти в пісні годував!

ДМИТРОВІ БІЛОУСУ1

Проти негідників, лакуз

і бюрократів, я клянуся, писати буде Білоус, аж поки побіліють вуса.

Щоб стать сатири отаманом, ти не один пройшов етап... Степане! Звуть тебе Степаном, а ти в поезії — Остап.

ВАСИЛЕВІ ШВЕЦЮ3

Співай, Василь, на щастя краю про наші зоряні літа!

Хай читачів серця єднає твій спів, як дратва золота.

ПЕТРОВІ СЛІПЧУКУ4

Твоїх байок не любить крук, що зазіха на Батьківщину.

Хоч в тебе прізвище й Сліпчук, а зір у тебе соколиний.

ЮРІЄВІ СМОЛИЧУ5

У тебе жінка, може, і гарненька, але собі негарно ти зробив.

Не посадив в клозет ти Винниченка, а сам себе туди посадовив.

ДОНОЩИКАМ

Грудницька6 і Стебун7 — зловісні дві фігури, замість душі у них печер зміїних тьма...

Вони нашкодили не тільки для культури, але і для людей, що згинули дарма.

Ось Чабанівський. Ходить важно. Сократа лоб, в очах — блакить.

Він філософствує поважно, а над копійкою тремтить.

ОЛЕКСІ ГУРЕЇВУ9

У нього вдача не раба,

він рідний брат мені по класу.

Хоч він і трохи шкандиба, але додибав до Парнасу.

АНДРІЄВІ ГОЛОВКУ10