Вибрані твори в двох томах. Том 1 - Володимир Миколайович Сосюра
Здається, я і є, і мов мене немає,
то “я” моє злилось з народу “ми” святим...
В останньому рядку четвертої строфи цього ж розділу “блакитний бій сердець” було замінено на “гарячий бій сердець”. У другому рядку першої строфи IX розділу теж було усунено національну колористику — епітет “золото-синій” замінено на “золотобарвний”. А в третьому рядку останньої строфи поеми “тремтючий міст в майбутність неоглядну” замінено на “сяйливий”. На наявність національної колористики в ранній поезії В. Сосюри звернув увагу М. Доленго в рецензії на збірку “Поезії” (1921): “Поет рішуче зловживає слово: золотий. Лихтарі, як золоте намисто, заквітчали майську ніч безсоромну й руду. Сонце, мов золотий їжак, засапано повзе. Наведені порівняння гарні, але вже гірше, коли золото-синім (жовто-блакитним?!) сном душа палахкотить по Червоній Зімі” (див.: Шляхи мистецтва: Місяшник художнього сектора Головполіт. освіти. — Харків: Всеукраїнський літературний комітет, 1921. — Число друге. — С. 141).
У першому виданні були наявні такі примітки: на с. 4: “1. Лисиче — бувше село Бахмутського повіту на Катеринославщині, тепер повітове місто Донецької губернії; 2. Третя Рота — село, де родився й виріс автор; 3. Сущенко — бувший підрядчик Содового заводу Т-ва Любімов, Сольве і К-о; 4. Біла Гора — село, 2 верстви від батьківщини поета”; на с. 6: “Рубіжне, Володіне, Кабанне, Сватове — станції бувшої Катерининської залізниці”. У наступних виданнях ці примітки було знято.
Поему присвячено українському критику Корякові Володимиру Дмитровичу (1889—1937), за порадою якого було написано цей твір (див. вид.: Сосюра В. Третя Рота. — К.: Укр. письменник, 1997. — С. 220—223). В. Коряк так охарактеризував ранній період творчості
В. Сосюри: “Мрійний юнак, імпульсивний, розхитаний. Ніжний лірик, що чарує своєю щирістю, задушевністю, парубоцькою одчайдушністю. Прийшов він із Донбасу, приніс із собою дзвін кайла й пахощі шахтарського життя — нові, своєрідні слова й звороти, що від них закрутила носом доброчинна українська критика, приніс свою манеру вислову й ритм і музику вірша.
Ососюрив молодь, причарував і сам ... розмагнітився. Пройшов фронти, Україну з краю в край і досі ще залюблений у красивій позі й гучній фразі — щиро й наївно, просто як хлопчик. Є ще щось молодече, хлоп’яче в його творчості, нерівність, хилитання, хороба зросту. А скарбів йому відважила степова цілина Донбасу — гай-гай! Лежать вони ще непочатими, нерозробленими покладами...” (цит. за вид. Яшека і Лейтеса “Десять років української радянської літератури”).
Подається і датується за вид.: Сосюра В. Поезії. — К.: ДВУ, 1929. -Т. 1. - С. 7-11.
‘Лисиче - нині місто Лисичанськ Луганської області, засноване, згідно переказів, на початку XVIII ст. на місці, де були зимівники і курені запорозьких козаків. Назва походить від Лисичої Балки — першого шахтарського поселення в Україні, яке виникло в 1795 р.
2Третя Рота — шахтарське селище в Донбасі, друга назва селища Верхнього, що входить тепер до м. Лисичанська. Засноване 1721 р. як сторожовий пост Ізюмського козацького полку. Після ліквідації козаччини там знаходилася Третя рота Бахмацького гусарського полку, звідки й походить назва. У Третій Роті народився батько поета Микола Володимирович Сосюра (Сюсюра), який помер 15 вересня 1915 р. і там же похований (див.: Подов В. И. Любовь и слезьі: Новое о Владимире Сосюре. — Лисичанск, 1995. — 68 с.).
3 ... і все мені завод невпинно цокотит ь... — Йдеться про содовий завод, де в юнацькі роки працював В. М. Сосюра.
4Петлюра Симон Васильович (1879—1926) — один із керівників уряду Української Народної Республіки; із лютого 1919 р. — голова Директорії. В. М. Сосюра був півтора року “козаком петлюрівської армії”: із зими 1918 р. до осені 1919 р. (див.: Сосюра В. Третя Рота. — С. 320—321). Утворах В. Сосюри (віршах, поемах, спогадах) є різна оцінка діяльності С. В. Петлюри — від позитивної до різко негативної.
5 ... с п і в а є м “Чумака” — очевидно, йдеться про якусь українську народну чумацьку пісню.
6 ... с е с т р а, сумуючи, с т о ї т ь... — найстарша сестра Зоя, яка в роки громадянської війни пішла на фронт сестрою милосердя і там померла від тифу. За дослідженням В. І. Подова, в родині Со-сюр було дев’ятеро дітей: Зоя, Володимир, Микола, Гуля, Зіна, Олег, Ігор, Віра, Тамара (див.: Подов В. И. Любовь и слезьі. — С. 37).
7 М а т и — Антоніна Дмитрівна Сосюра (дівоче прізвище Локо-тош; 1878-1961).
8 О, де ти, брате мі й?.. — Йдеться про брата Олега, який загинув весною 1919 р. (упав із дерева з чотириметрової висоти і через три дні помер).
9Широко розляглось з важким гарчанням місто... — Йдеться про місто Одесу, де автор був трохи пізніше після описуваних подій (наприкінці 1919 — на початку 1920 р.).
10 Недавно тут були і греки, і з у а в и... — до складу англо-французьких окупаційних військ в Одесі входили грецькі частини та формування арабських племен із Алжиру зуавів (гуавів).
О, н е даремно!..— Вперше надруковано у зб.: На сполох. — 1921. - № 1. - С. 5.
Подається і датується за вид.: Сосюра В. Поезії. — 1929. — Т. 1. — С. 16.
1Дукатики — від пізньолатинського сіисаіиз (герцогство). Дукат — старовинна срібна, а згодом золота монета, що з’явилася в Італії у XII ст., а пізніше і в багатьох європейських країнах. В Україні золоті
і срібні дукати переважно іноземного карбування поширювалися в XVI—XVII ст. як грошова одиниця і як жіноча прикраса у вигляді низки монет (дукати, дукачі).
“Безладно торохтить по бруку день б е з д у м-н и й...” — Подається і датується за вид.: Сосюра В. Поезії. — 1929. — Т. 1. - С. 14.
“Ми на драбинах зор за днем золотодзвон-н и м..” — У збірці твір друкувався під назвою “Миколі Хвильовому”, що згодом залишилася як присвята (до самогубства М. Хвильового). Останній раз твір друкувався у вид.: Сосюра В. Вибрані поезії. — Харків: ЛІМ, 1932.
