Том 12 - Леся Українка

Куди ми поїдемо з Євпаторії, ще невідомо, бо се залежатиме від того, куди командирує Кльоню сімферопольський суд. Навряд щоб у саму Євпаторію, бо тут уже є кандидат. Мені се все одно, бо в Криму літом, певне, скрізь непогано, а спеціально Євпаторією я не дорожу, бо моє лічення можливе і поза нею. Спочатку я все була в однаковому стані (все кров показувалась), але остатнього тижня було ліпше, я почувалася зовсім добре і через те знов узялась було до писання. Тепер роблю перерив в літературі і через те можу писати листи. Поправка моя, певне, через те йде так помалу, що дуже погане поки що літо — все вітри якісь різкі, а то й дощ... Не сподівалась я такого від Євпаторії І Але в інших місцях, по газетах судячи, ще гірше, ще холодніше. Се, певне, світ перевертається, чи що!

Налагодились ми вже знов на Кавказ. Кльоня вже й відповідні «прошения» послав у Тифліс, просячи вже не кандидатського, а справжнього місця. Тут є один старий судеєць тифліський на курації, приятель Кльоні, він запевняє, що Кльоня може добре врядитись тепер на Кавказі. Але наскільки взагалі там може бути «добре», про се я «при особій думці». Та робить нічого. Стан нервів Кльоні хоч і поправився, та не настільки, щоб можна було за адвокатуру братись; на нотаріат в наших місцях нема надії; служба тут — значить ще кілька літ кандидатства, а се вже на наші обставини було б тяжкувато. Ну, от і мусимо, «скриня сердцем» (так виражаються кавказці), їхати на чужину... Неприємно сѳ і з принципіального боку, але іншого виходу поки що нема. Зрештою, раніш осені се навряд щоб урядилось, а до того часу ще якась невеличка надія зостається, що якимсь чудом, може, і мине «чаша сия».

Велика була помилка з боку Кльоні, що він одразу почав службу з Кавказу і просидів там три роки і тим способом не дав собі часу і змоги «пустити коріння» десь у своїм краю. А тепер се «одливається» фатально. Зрештою, жити на Україні нам можна було б хіба не далі на північ, як Могилів-Подільський, та і то ще хто його зна, як би я й там жила. А на Кавказі, може, якось обійдусь без подорожі в Каїр. Се мене чимало потішає, бо мені зовсім не приємна перспектива кількамісячного самотнього курортного життя десь за морями. Ну, та це все ще tempi futuri К «Якось-то буде!» Поки що все ж неначебто не до гіршого йде, і то гаразд.

Жебуньов у нас кілька раз був, і Кльоня у нього, а я ще ні. Дуже він тішиться празьким з’їздом і деякими своїми тутешніми успіхами, але живеться йому не дуже добре: вирвав зуба, має невралгію в лиці і т. ін. В Зелений Гай таки збирається.

Як твоє здоров’я, як нога? Де ти «преимущественпо» живеш? Хутко пришлю дещо до «Рідного краю». Тепер уже втомилась писанням і через те не можу виготовити до друку.

Цілую тебе міцно і Лілю з Михалями. Кльоня тобі і їм кланяється. Привіт знайомим.

Твоя Леся

141. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

23 липня 1908 р, Євпаторія 10. VII 1908. Євпаторія

Любая Лілеєнько!

Поздоровляю тебе і цілую. Де ти тепер — чи ще в Боярці? Ми вже на тім тижні кидаємо санаторію. Правду кажучи, мало вийшло з неї користі... Може, поза нею буде більше. Поки що пиши таки на сю адресу, а пошта нам перешле «по заявлению».

Радію, що ти не мучишся в Києві. Цілую міцно тебе і Михалів. Кльоня кланяється і цілує. Будь здорова.

Твоя Леся

142. ДО Н. К. КИБАЛЬЧИЧ

Червень—липень >1908 р. Євпаторія Бвпатория, Примореная

санатория, 1908

Вельмишановна пані товаришко!

Не зову Вас на ймення-«отчество», бо, правду кажучи, «отчества» Вашого якось я не знаю, та й не дуже люблю сей чуженародний звичай величання. Може, не поремствуєте, що називаю Вас товаришкою, бо се ж загальнолюдський звичай зватися так межи людьми однакової «зброї», а ми ж обидві «воюємо пером». Пробачте ще за сю базгранину олівцем (власне, я тепер уже не пером, а олівцем «воюю»), але мені заборонено багато сидіти, а надто сидячи писати, то я пишу, лежачи на chaise longue а се утрудняє писання чорнилом. Та вже, може, якось розберете. Листа Вашого я отримала позавчора, та щось два дні нездужала більш ніж звичайно, то не могла писати. Садовські, напевне, в S.-Remo, бо вони ніколи не виїздять звідти (тітка щоліта їздить): пан — чоловік, розбитий хворобою (tabes97), неговіркий, непривітний, та його мало хто в приїзних і бачить, жінка ж його людина добра, щира і готова до помочі людям, поведінкою проста і непишна. Коли вона не відповіла Вам, то се, напевне, не з злої волі, а може, має клопіт з чоловіком (вона дуже впадає за ним, і коли його хороба загострюється, то вона ночей не спить і сама занепадає нарешті від знесилення), може, й так який хатній клопіт перебиває їй, бо вона ж мусить про все дбати сама. Через те ви, якщо прибудете до S.-Remo, вдайтесь до неї, невважаючи на неакуратність в листуванні, і, певне, про те не пожалуєте, бо вона порядна і симпатична людина та й, напевне, стане Вам у пригоді чим може. Зрештою, в S.-Remo дуже легко врядитись, як і скрізь у європейських курортах. От заїздіть в H6tel de France («Francia»), там недорого, та й побачите в перший же день, чи в отелі врядитись на стало, чи де на віллі. S.-Remo невеличке, та й околиці його легко пізнати. Не знаю, чому Ви пишете, що там заробити не можна. Хіба обставини змінились, а то за мого часу там лікарі з Росії добре заробляли.

В російських журналах я тепер зв’язків не маю. Я працювала в давній «Жизни», потім трохи в видавництві «Донская речь», але то tempi passatiі колишні співробітники мої, либонь, мене забули, бо я з ними відносин не підтримувала. За переклади