Том 12 - Леся Українка
Дуже дякую Вам за дружній привіт. Пишіть, де і як урядитесь. Щастя й здоров’я Вам.
Леся Українка
143. ДО М. М. APKAGA
8 вересня 1908 р. Ялта 26/VIII 1908, Ялта,
Ломоносовский бульвар, д[ом] Хорошавиной
Вельмишановний добродію!
Звертаюся до Вас у справі, що, певне, заінтересує Вас яко музику і яко українського діяча. Єсть то справа записування мелодій історичних дум і пісень від кобзарів. Либонь, трапилося Вам читати по наших часописах про те, що Ф. Колесса вибирається в екскурсію з такою метою. Тепер Ф. Колесса екскурсію ту вже відбув і повернувся до Львова з дуже добрими результатами, завдяки активній помочі д. Сластьона, що, незалежно від газетної відозви, узяв з самого початку на себе клопіт по організуванню всього потрібного для такої екскурсії в обсягу Миргородського повіту. В результаті Ф. Колес-са записав там репертуар 4 кобзарів та історичні думи від одного лірника та й від дівчини-співачки. Гроші на сю справу мав на той час у руках мій чоловік (Квітка, теж музикант-етнограф), він же списався з Ф. Колес-сою і з д. Сластьоном і фактично врядив сю екскурсію. На жаль, тільки гроші ті були дуже невеликі, як на таке широке діло — власне, 300 p., а більше фонду не було. Тим часом вияснилось, що екскурсія така коштує дуже дорого: подоріж екскурсанта зі Львова до Миргорода і назад, його прожиття в подорожі, плата кобзарям, купування валків до фонографа, без якого неможливо списувати кобзарські мелодії,— все це забрало 2/з асигнованої суми, а те, що лишилось, не вистачає навіть на видання зібраного вже матеріалу, не говорячи вже про бажане продовження подібної екскурсії (адже зібрано тільки від
4 кобзарів з одного повіту, а їх же відомо щонайменше 12, і живуть вони в різних місцях 3-х губерній). Буде невимовно сумно, якщо справа ся припиниться через матеріальні нестатки. З того може навіть статись невіджалу-вана шкода для української музичної етнографії, бо, власне, щодо записування кобзарських мелодій, то час не жде, і коли ніхто не допоможе сій нагальній справі тепер, то хутко вже й не буде чому допомагати, бо вона загине безповорітно. Старі кобзарі вимирають, вже й так найславніший з них—Вересай — забрав свої співецькі скарби з собою в могилу (Лисенко списав тільки одну думу та кілька танців від нього — се ж дрібна краплина його багатого репертуару); молоді ж кобзарі, от-як Пархоменко, грають без стилю, навчаючись тексту з книжок, а голос добираючи навмання з власної фантазії, здебільшого недотепно. Очевидячки, дума кобзарська, сей оригінальний витвір нашого народного генія, що не має собі паралелі нігде на всім світі, вмирає. Невже ж він умре без порятунку, без пам’ятника навіть? Досі справа розбивалась об неймовірні трудності записування мелодій дум — тепер їх можна подолати завдяки фонографові; заважало ще й те, що, крім Лисенка, не було в нас учених теоретиків-етнографів, добре тямущих в музиці,— тепер такий чоловік є, і він може подолати Сі непомірні трудності, як се видно з присланих нам від нього зразків його записів, що здаються мені справді вірними, наскільки я пам’ятаю кобзарські співи. Тепер остановка тільки за коштами на видання вже зібраного матеріалу і на дальші екскурсії. Отож вдаюся до Вас, високошановний добродію, з проханням запомогти сій справі рятунку перлів нашої народної творчості, бо думаю, що така людина, як Ви, вдатна цінити сі перли і боліти душею про їх загин. Коли вже й Ви не допоможете якось постачити потрібних фондів для сеї справи, то трудно здумати мені, на кого мала б я покладати більшу надію. Вдаватись до колективів або до багатьох окремих людей за поміччю мені б не хотілось: хворій і закинутій на чужину людині, як я, тяжко провадити таку надто широку кореспонденцію, а найгірше, що так могло б піти більше часу на збирання фондів, ніж на саму етнографічну роботу, бо інший старий кобзар, може, й не дожив би, поки б на нього зібрали «з миру по нитці...».
У всякім разі, сподіваюсь од Вас якоїсь поради. Зволіть сповістити мене, чи Вас ця справа заінтересує і чи матимете Ви охоту і змогу допомагати їй. Дуже буду Вам вдячна, якщо не забарите відповіді,— мені важно її знати скоріше, щоб не гаяти дорогого часу, бо якщо Вам незмога підтримати се діло, то я муситиму щось таки думати далі, а залишати справу я органічно не можу — вона зрослася з моєю душею.
В разі Вашої згоди я охоче подам Вам усякі пояснення, коли забажаєте, про деталі сеї вже розпочатої в нас справи, можу прислати і зразки записів Ф. Колесси; тоді ми порадимось і про те, де б нам вести се видання, кому доручити догляд за ним, де примістити на продаж і т. і.
Поки що дозвольте мені при сій нагоді висловити Вам ту щиру глибоку пошану, яку я здавна маю до Вас.
Л. Косач-Квішка (В літературі Леся Українка)
144. ДО Ф. М. КОЛЕССИ
2S 10
10 вересня 1908 р. Ялта "уШ---ЇХ” ’ Ялта,
Ломоносовск[ий] бульв[ар], д[ом] Хороша вин ой
Високоповажаний добродію!
Мій муж просить Вас вибачити йому, що не відповідає сам на Ваші два остатні листи, а доручає сю відповідь мені: він мусив вернутись до службової "роботи раніше, ніж оправився після хвороби, і тепер зовсім не має сили писати щось зверх конче потрібного на службі, отож мусив би дуже забарити відповідь, якби намагався писати її особисто. Се ж, певне, не було б Вам приємно, і тому, може, зволите і на довший час, поки зміняться сі обставини, задоволитися листуванням в сій справі зо мною, тим більше що я писатиму в порозумінні з моїм мужем і суб-сидіатором, так само і Ваші листи подаватиму до відома їм. Крім того, я щиро інтересуюся сею справою і рада доложити до неї всякого старання, на яке лише можу здобутися, тому прошу не вважати мене цілком сторонньою людиною і вшанувати мене Вашим довір’ям.
Відповідь ся забарилась почасти й через те, що треба
