Гумор та сатира - Ян Ілліч Таксюр
В нас є мета.
Вона свята.
За ту мету,
Як Віннєту,
Веду орлят:
Ату! Ату!
І ворог пада
Під п’яту,
І стогне гад!
І кров густа,
І січ крута,
І вже ніхто
Не пам’ята,
Де та мета,
Хоча й свята?
Авжеж, свята!
І ось вже потяг наш
Ту-ту,
Нащадок ставить
Нам плиту,
І пише: «Вмерли
За мету
Не зовсім так,
Не зовсім ту…»
Депутатський щоденник* * *
Перейшов до нової фракції,
Одразу видали акції,
Одержав глибоку сатисфакцію.
* * *
Живіт росте, і ноги не торкались корту —
Не буть мені міністром молоді та спорту.
* * *
Якщо народу в носі зачесало,
Це — до горілки. Чи "Універсалу".
* * *
От кажуть, депутати всі продажні.
А в нас на це причини є поважні!
Неписьменна жінкаЖіночка вбога,
Без авта і мобілки,
Прийшла до порога
Письменників Спілки.
Подзвонила тихенько
До гніздечка еліти:
— Ой, скажіть, дорогенькі,
Як на світі сім жити?
Тяжко рипнули дверці,
Хтось сказав у щилину:
— Не люби усім серцем
Ворогів України!
— Ой, скажу вам про себе,
В мене мало освіти,
Тільки чула, що треба
Ворогів теж любити.
— Хто сказав таке слово? –
Вийшли троє з наскоком.
Суплять чорнії брови,
Чорним зиркають оком.
— Хто приніс таку звістку,
Сам є зрадником, видно,
І такому не місце
На землі нашій рідній!
Якби ми його стріли,
Прив’язали б до гілки,
І щодня, і щосили
Відлучали від Спілки…
Відверта розмоваНе хочу вам вчиняти суду,
Чека на кожного своє.
Та не кляніться "гадом буду",
Бо ви вже, куме, гадом є!
Мікроскопічна байкаМікробі раз казав мікроб:
— Кохана, я — не жлоб,
Я хочу, щоб
В теплі ми жили залюбки
Як два мікроскопічні голубки.
Отож, повземо трохи вниз,
Там є для нас чудовий організм.
— Ні, — каже мила, –
Не підходить аж ніяк,
То ж організм одного з комуняк…
Комуняки! Братки!
Вже дійсно, мабуть,
Закінчилась ваша путь —
На вас мікроби не живуть.
Час пикВ мене очі, як дві дірки,
Пика, як в свині.
Але вийти в телезірки
Хочеться мені.
Скаже хтось: «Бажання дике,
Хлопче, схаменись!
Ти свою погану пику
Бачив хоч колись?»
Та не дам на це я згоди,
В мене свій маршрут.
Пика — то не перешкода,
Головне — розкрут.
От засуньте мою пику
В сорок передач,
І глядач до неї звикне,
Змириться глядач.
Ну, спочатку буде кепсько,
Трошки поблює.
Звісно, пика — то не кекси
І не крем-брюле.
Та нудота скоро зникне,
І вже через рік
Хтось гукне: «А де та пика?
Я до неї звик!»
І як випре на екрани
Сам Ален Делон,
Скажуть: «Пика ця погана,
Іди геть, мурло!»
УнікумЯ знав одного генерала –
Це був чудовий генерал!
Він сам співав Леонковалло
І “Люди гинуть за метал”.
Читав Гомера, Спока, Блока,
Він знав, Овідій — це Назон.
Його обізнаність широка
Вражала рідний гарнізон.
Він пам’ятав розливи Нілу,
Але з посад його звільнили:
“ЗА ПОЛНОЕ НЕСООТВЕТСТВИЕ
ВЫСОКОМУ ЗВАНИЮ ГЕНЕРАЛА»
ДружиніБез мене худнеш, не рум’яна,
Прийду — круглієш личком, руцями.
Виходить я — гарант, кохана,
Гарант твоєї конституції.