Гумор та сатира - Ян Ілліч Таксюр

class="book">Стою біля вежі, і думка в мені:

А скільки ж вона передала фігні!

Драма на цвинтарі

Ой, не плач, не плач, небого,

Та кажу, не вий-но!

Що там сталось?

— Та ховають!

Реформу! Конституційну!

— А хіба вона померла?

Ніби й не хворіла.

— Не померла, а живою

Кладуть у могилу!

— Хто ж ті кати? Як посміли?

Чи ми — не Європа?

— Та Гарант її покинув

І віддав холопам.

Спершу він її голубив,

Слів казав чимало,

Ну, а потім відцурався,

Бо недосконала.

— Горе, горе! Де ж парламент,

Бідну рятувати?

— Та в Гаранта є команда,

А в неї — лопати.

Та й сама реформа люба

Каже: "Хочу вмерти".

Катував її, сердешну,

Видно, сам Безсмертний.

— Таки, справді, закопали,

Саджають дерева.

Що це, камінь на могилі?

— Ні, то — референдум…

Послання до чоловіків

У кожній жінці є краса,

Коли в руках у неї ковбаса,

Котра з любов’ю смажиться для вас.

И в той же час,

Коли у жінки на руках дитя,

То з точки зору вищого буття

Вона прекрасніш в двісті раз

Усіх ковбас.

Коли ж і жінка, і дитя,

І їх краса, і ковбаса

У тебе є,

Благослови життя своє!

Український пейзаж № 1

Садок вишневий коло хати,

Хрущі над вишнями гудуть,

«Плющі»[5] народ кудись ведуть…

— Куди ви нас тепер, хлоп’ята?

— Тихенько йдіть і не гудіть!

Сумна зустріч

Зустрів якось

Прем’єр Азаров

Поета Мовчана.

І, мабуть, згаряча

Звернувся до Поета

Мовою державною,

Хоча

Мові ще не закінчив

Навчання…

Прошу вшанувати

пам’ять

Поета Мовчана

Мовчанням.

Моя популярність

Незнайомі люди

Усюди

Хапають за груди.

Як багато в світі людей!

Як мало в поета грудей..

Діти сонця

Ми — сили добра! Ми — воїни світла!

Всі, хто проти нас, то є сили зла…

З помаранчових пісень.

Є у держави різні діти,

Та головних є типів два:

З одного боку — це бандити,

Уроди, покидьки, братва,

Дебіли, зеки, урки, гади,

Вкрай неприємнії пани.

А є ще ми! Це не вони.

Ми — діти сонця, поля саду!

Йдемо убрані у вінки,

Де ми ступаєм, квітнуть квіти,

Ідуть тварини нас зустріти,

Виходять риби із ріки,

Земля дарує нам прикраси…

Так! Два світогляди, дві раси

Живуть на славній стороні,

Як день і ніч, як «так» і «ні».

І ти, наш виборець народний,

Коли до урн піде народ,

Не переплутай нас з тим кодлом,

Не переплутай, слышь, урод!

Больной коммунист

Тихо по стеночке ползают тени,

Снова в ушах начинается звон.

Двое в палате нас: я и Ленин.

Утром был выписан Наполеон.

Маленькі радощі українця

В сусіда «Лексус» впав з гори.

Ми з цього приводу гуляли тижні три…

Світло в тунелі

Читав я книгу у метро,

Читав я книгу.

На дверях стогнуть: “Ще хоч тро…”

Життя — мов дзига.

Дитинка поруч щось гризе

І носом шмига:

— Мамуню, дядя що везе?

— То, кицю, книга.

Якийсь мужик у піджаку

Плечем задригав:

— Колись я теж купляв таку,

Ну, тіпа, книгу.

– І я купляв! А я читав!

— Мовчи, ханига!

І було видно — пам’ятав

Народ про книгу.

І я зрадів, бо сам з митців –

Розтала крига!