Гумор та сатира - Ян Ілліч Таксюр

Є значить сенс писати ці…

Ну, тіпа, книги.

На Різдво колядували.

Ой, колядували!

І чого нам добрі люди

Тільки не давали!

Свинини — з Верховини!

Гусятини — з Пирятина!

А одні господарі щедрі

Дали по десять «євро»…

Ну, і ми ж не підкачали!

Кричали, волали, танцювали!

А нам за те сала, сала, сала!

А в одній хаті

Новенького ноутбука подарували.

Виходить, співали не марно,

Колядували гарно.

Потім сіли ми, розмальовані,

Ділити наколядоване.

Веселі, рум’яні

Свіжолиці,

Майже не п’яні.

Ділилися чесно, без драки,

В усякому разі, до того прагнули.

Тільки раз кумові моєму

Дали по пиці,

Щоб не був наглим він.

Потім пішли до столу!

По дванадцять страв

Кожен прибрав!

Вареники з горохом,

З вишнею, з маком

І для приколу

З батончиком «Баунті»!

Так було смачно,

Просто всі були в ауті!

Потім іще голубці,

Ржані млинці

І ці, забув як називається,

Але як з’їси, до 8-го березня

Ікається.

Після того пішло скоромне!

І таке ж огромне!

Кабани, каплуни,

Шашлики, бики!

І коли кум спитав:

«А де у вас суші?»,

Так наче плюнув у душу,

Думали, задушим.

Що ж стосується горілки та самогону,

Тут рахунок грамів

Пішов на мільйони!

Коротше, стільки влили того добра

До свого нутра,

Води стільки не мають

Усі притоки Дніпра!

І раптом…

Раптом, коли вже ранок

За лісом почав тремтіти,

Коли найтендітніші гості

Попадали в холодець

І спали, мов діти,

Кум мій завзятий

Встає і каже:

«А дозвольте спитати.

Якщо я не помилився,

Ми так вправно гуляємо,

Бо хтось народився,

Не підкажете, хто?

І запала тиша…

От не люблять мого кума за то,

Що як вип’є, не тримає кришу!

І такі запитання ставить, чудак,

Ніби в нас якесь «Что? Где? Когда?».

Ну, тут я цього інтелектуала

За полу посмикав,

З останніх сил заграв останній музика,

Потім пісню ще затягнули,

Та не скінчили, поснули.

Тільки одне хлопча маленьке

Прокинулось, біленьке,

Вийшло з хати, глянуло на зорі

Та й каже таткові, що спав у дворі:

«Тату, тату, дивіться!

Он янголи в небі плачуть…»

Та ніхто, ніхто не почув

Ті слова дитячі.

Нас кожен день роздягає інфляція.

Ми тепер — найсексуальніша нація!

Шепоче радісно трава:

— У нас держава правова.

Шумлять у лузі дерева:

— У нас держава правова!

Кроточок землю розрива:

— У нас держава правова!

І вся природа, блін, співа:

— У нас дер-жа-ва пра-во-ва!

А хто із нами не співа,

Нехай із лісу урива…

Страшне наснилось:

Вечір. Наш вишневий сад.

І раптом двоє здороваїв

Забігли в хату!

(Від них ще запах йшов маріхуани)

Схопили маму, стали ображати,

Їй руки крутять!

Я плачу, плачу! Мамо, потерпіть!

Бо це ж наші партнери стратегічні…

Кум по хаті ходить гордий

І розв’язує кросворди:

„Гете, Шиллер, Демюссе”.

Знає стерво геть усе!

А мої клітинки білі,

Бо забув столицю Чілі

І якогось гризуна.

Кум від щастя ледь з вікна

Наче пташка не злітає,

В мене ж комплекс виростає.

І як він сказав: „Гомер –

Я від люті ледь не вмер.

Тільки раптом гульк! Ідея!

Кум, щось схожий на єврея…

Ну тепер — це інша річ.

Я спокійний, наче піч.

Він мені — про Зевса дочку,

Я йому: „Мовчи, жидочку!”

Била мене мама

Березовим колом,