Гумор та сатира - Ян Ілліч Таксюр
Як прийшла до столу.
Била мене мамця
Металевим тросом,
Щоб не пхала пальці
У гостях до носа.
Била мене мати
Заржавілим цвяхом,
Щоб не сміла спати,
Як заграють Баха.
Била мене ненька
По спині ухватом,
Щоб казала “сенькью”,
А не крила матом.
І тепер, в натурі,
Я десь на обіді
Перша по культурі
Серед інвалідів.
Захист Мюллєра(з циклу "Неоднозначність")
Не ображать мені гестапо!
Геть від гестапо всі нетолерантні лапи!
Так, мались там недоліки окремі,
Але ж роки були буремні.
Так, у діяльности були помилки.
Але я прошу: припиніть оці «ухмылки»!
Бо є нові джерела (ми їм вдячні)
Там пишуть — все було неоднозначно.
До того ж, ще один момент —
У мого діда кум в гестапі був агент.
Хоч зовні кат, але таємно він боровсь
За щастя й волю.
А кума діда ображать я не дозволю!
Коротше, хлопці, захистим безвиннеє гестапо!
Мов сироту, дитину або герб, чи прапор…
Гавайська трагедія(випадок під час депутатських канікул)
В листях пальми, на Гавайях,
Наче той примат,
В дранім галстуку стрибає
Рідний депутат.
Він хапається за гілку
І гойда, гойда…
Рік тому зробив помилку,
І прийшла біда.
Був круїз «Нью-Йорк-Тараща»,
Білий пароплав.
Сам пішов гулять у хащу,
Та і заблукав.
І тепер, брудне та дике,
Розгриза кокос.
Не впізнав би його спікер
Та партійний босс.
Щось на пузі, неборака,
Ловить кожну мить,
А як з’являться макаки,
Він на них гарчить.
І забув у тому лісі,
Що писав закон,
Тільки краде у туристів
«Снікерс» та бекон.
Та ще й негри з тої хати,
Де росте бамбук,
Його кличуть «Депутато!»
І годують з рук.
А воно, простягши лапу,
Ріже гопака,
Повну пазуху нахапа,
Та і ще чека.
І мені на думку спало
Крізь магічне скло:
Як людського було мало,
Що за рік пройшло!
І лише одну, неситу
(Мабуть в тому й суть)
Звичку красти і просити
Він не зміг забуть.
Депутат! В чужому краї,
Як візьмуть в круїз,
Не лишай своєї зграї,
На кокос не лізь!
1998.
Ядерна фізикаЛетіла якось
Частка пі-мезон,
А їй назустріч —
Частка мі-мезон.
— Привіт! Як звешся?
— Хаїм Шнеєрсон.
А ти, мій милий?
— Беня Ліберзон!
В які б глибини
Розум не спромігся зазирнуть,
Євреї там уже живуть.
Дума про КонституціюДень був тихий, небо ясне,
В рідній стороні
Лицар мужній та прекрасний
Їхав на коні.
Раптом плач і голос ніжний
Рветься із грудей.
А навкруг, що дивовижно,
Жодного з людей.
— Хто це плаче, — каже лицар,
— Вийди! Де ти є?
І дозволь хоч подивиться
На лице твоє!
— Ой, не можу! Горе, горе,
В серці сум без меж!
Я тепер така потвора,
Стрінеш — утечеш…
— Не втечу! Одвіку, люба,
Я не відступав.
Раптом вийшла із-за дуба,
Глянув лицар. Впав.
Потім каже: — Сиротино!
Як твоє ім’я?
— Конституція Вкраїни!
Так, це, дядьку, я.
А носила ж довгі коси,
Пила мед, росу,
Та як стали зміни вносить –
Втратила красу.
Кожне в тебе лізе, кляте,
Кістки хрусь та хрусь…
Лицар вскочив: — Кати! Кати!
Зачекай, помщусь!
І помчав кудись за гори,
І нема чуток.
Кажуть, бився з прокурором
І одержав строк.
Потім ніби офіційно
Він у бій пішов,
Суд шукав Конституційний,
Але не знайшов…
А Спотворена на лаві,
В лісі, мов сова.
Все чекає. Хоч в державі