Гумор та сатира - Ян Ілліч Таксюр
— Ти не патріот.
Панове, загадка така:
Тільки мені здається,
Що хтось з нас ідіот?
Смерть олигархаУколы, ток, припарки…
Никто помочь не смог.
Не стало олигарха —
Больница. Холод. Морг.
Потом друзья и дамы,
Знакомое ворьё,
Собравшись возле ямы,
Шептали: «Ё-моё!
Вот, кажется, вчера лишь
Творили дерибан,
Да как же так, товарищ?
Куда же ты, Вован?»
Умерший, молча, слушал
Убогие слова.
Они терзали душу,
Душа была жива.
И видела поминки,
И тамаду-мурло,
И как хамоном Зинку
За шторою рвало.
И всё казалось гнилью
Кому теперь? Накой?
Дома и банки плыли
Смердящею рекой.
И в духоте, без света,
Полна стыда и слёз,
Душа ждала ответа
Лишь на один вопрос.
Куда? Навеки в муку,
Где ад и темнота?
Или протянет руку
И ей Господь с Креста.
И плакала устало,
Но милосерден Бог.
Надежда трепетала,
Как на ветру листок.
Плач про народ незбагненнийОсь народ.
Під синім небом, серед білих хмар
Він крізь час, мов ріка,
Лине і лине…
— Звідки і хто ти, народе гарний?
— З України.
— Де були ви, люди?
Що шукали? Чом зігнулися сумно
Мов колосся під вітром у полі?
— Де були? Та усюди.
Що шукали? Та, мабуть, того,
Чого в світі мало — кращої долі.
— Хто ж ті мудрі, хто ж ті добрі,
Що водили вас по світах
І в будні, і в дні Великодні?
— Та вожді наші та керманичі народні.
Тільки мудрі вони не дуже, та й…
(Глянули карі очі за обрій,
Глянули сині очі у небокрай)
Та й зовсім вони не добрі.
— Що ж робили ви, як ходили?
На що поклали ви силу?
— Ми ходили та просили,
Просили, просили.
— Що ж, ті сильні та багаті, у кого просили,
Щось вам дали?
— Ні, не дали, бо ми їм не милі.
Ні, не дали, ще й плювали
У личка нам білі.
— Що ж ви будете робити, України діти?
— Знову будемо просити, просити.
Чекати, може, станемо гідні.
— А скільки ж вам ще чекати,
Бідні ви, бідні?
— Ой, не знаєм, не знаєм,
Нікому ми не потрібні.
— Ох, неправда, це неправда, —
Мовила Божа Мати, —
Чи просили ви у Того,
Хто все в світі може?
— Це у кого?
— У Бога, — каже Матір Божа. –
Чи просили в Мого Сина,
Сини України?
— Не просили, бо не треба,
Бо нас вчили, що немає Господа на небі.
Нас учили, що ми горді,
Що усе здолаєм,
Що права і свободи та усякий добробут
Ми самі здобудемо для рідного краю.
— Де ж ви візьмете все добре
Та гарне, та росою умите?
— Знову будемо просити, просити,
Просити.
— А у кого?
— Нам укажуть вожді наші народні.
— Що ж, вони до вас добрі?
— Ні, не добрі, не чесні
І нікуди не годні.
— Що ж, ті люди, в кого маєте
Просить собі долі,
Ті вас люблять?
— Ні, не люблять, зневажають,
За сміття на дорозі вважають,
Так, що серце щемить від болю.
Заплакала Пречистая,
Заплакала Матір Божого Сина:
— Ох, нещасні, горді та вперті
Діти твої, Україно…
Злочинний режим повертаєтьсяЯ голос чув: «Ми прийдем знову,
Злочинний прийде знов режим…»
І раптом входить Янукович,
І йде Азаров поруч з ним.
Стояла ніч. Ще спали півні.
Страшне видіння, голоси:
«Ми підлікуєм нашу гривню,
Дамо за безцінь ковбаси,
І газу буде в нас чимало…».
Так підло вабили мене,
А ще в руках вони тримали
Щось соковите і смачне.
І посміхалися криваво,
З того, смачного, капав сік.
Хотів я крикнуть «Геть!» чи «Слава!»,
Але від голоду не зміг.
Жахлива мить! По тілу піт лив,
Я ледь не зрікся всіх ідей!
І