Гумор та сатира - Ян Ілліч Таксюр

А збудувать ракету чи дать голодному котлету,

На це у вас ума нема.

Та вам це й ні до чого,

Бо ви були і є — рогате та убоге,

Жадібне, темне стадо, що гадить і краде

Та хазяям вилизує біде.

Вам хочеться, щоб вас боялись,

Бо вічно боїтесь самі.

А прийде сильний звір — і де ваша зухвалість?

Мов пацюки розвієтесь, згниєте, хто в тюрмі,

А хто сховається у пана і не бекне.

Та врешті, здохнете і з тим, хто зараз на коні,

Із монументами провалитесь у пекло.

Звичайно, за мудрість отаку зробили Ворону негарно:

В психічну відвезли лікарню,

Оголосили пташку шпигуном.

Народу в Лісі теж це не минулось марно та безкарно —

По всіх каналах перед сном

Народові митці читали колективний лист,

І, докладаючи увесь холуйський хист,

Підступним ворогом лякали.

Та згодом все пішло по-старому, помалу.

Хоч раз у темряві сміливці

Коло Героя кам’яного щось наклали,

Але вже вдень на тому ж місці

Робили селфі і всміхались «чі-і-з».

Яке майбутнє заслужив той Ліс?

Бо звірі ж вірять, що та рогатая чума

Кудись подінеться сама,

А за протести можуть боляче пороть…

На жаль, майбутнього я теж не знаю,

Та і ніхто не зна. Один Господь.

Я, дівчинонька кирпата,

Закохалася у НАТО.

— НАТО, НАТО, мені в хату

Засилай скоріше свата!

Ой, скажи-но мені НАТО,

Як почну тебе кохати,

Поважати, ублажати,

Нас не будеш убивати?

Усміхнулось мені НАТО,

Заховало всі гармати

І шепоче так грайливо:

— Можливо…

Дивлюся інколи на деякі обличчя

І ясно бачу: злодій та свиня.

Та раптом чую: «Непатріотично!

Отак з плеча, категорично

Про діяча рубати навмання.

А він, до речі, лідер правильного руху,

А ще — носій того, що треба, духу,

А те, що інколи краде,

Так іншого узяти де?»

І голос той так переконливо говорить!

Мовляв, підтримуй, хлопче, або буде горе

І нації, і, перш за все, тобі.

І я, мов принц (to be, or not to be)

Ще повагаюся годинку або день,

А потім за оте мурло запхаю бюлетень.

І вмить відкриється мені,

Що я живу не у задушливій брехні,

І що гасають поруч і кричать не злі уроди,

А то є царство Правди і Краси, і Вроди.

І переконливість така вражає!

Я вірю вже у гривню і врожаї,

У теревені від прем'єра Сєні.

І мрію: от якби з’явився геній,

Щоб так, як мене,

З одної бесіди переконав увесь народ.

Такого народи, Вкраїно-нене!

Але не може Неня, бо сапає свій город.

А от в Європі геній такий був!

Він запевняти справжній був король.

Я пам'ятаю, звався він Адольф,

А як його по батькові, забув…

І ось, коли був крок лише до перемоги,

Народ підступно простягає ноги!

Заспівай мені, Кончіто,

Панна Вурст!

Лине пісня понад світом

З твоїх вуст.

Ти колись мене лякала,

Мов чума,

Був я темний та відсталий,

А дарма.

Є в тобі чарівна сила,

Ще й яка!

Придивлюся, бачу, мила,

Не бридка.

Як в кота хитливі очі?

То ж талант!

Слуха тебе дні і ночі

Мсьє Оланд.

Борода це не погано

Для зірок.

Хто незгодний, тим догана

Або строк.

Ти ж є прапором і знаком,

В тому й суть,

Треба вбогим неборакам

Це збагнуть.

Гей, Кончіточко, поїдьмо

В Єврорай!

Визнає, що ти не відьма,

Рідний край.

В ногу підемо, зразкові,

Залюбки

За тобою, мов казкові

Пацюки.

Привела, Кончіта, зая,

Весь наш рід

Аж до того Єврораю,

До воріт.

Тільки чорт стрічає лисий

У вогні,

Та стрибають поруч біси,

Все в багні.

Завела куди нас, люба?

Клята мить.