Том 6 - Леся Українка

Перший молодий ткач. За ноги його та й за вікно, на брук, нехай лежить довіку.

Другий молодий ткач (ввіходить). Шукай вітра в полі! Утік!

Всі. Та хто?

Другий молодий ткач. Дрейсігер.

Бекер. А Фейфер?

Голоси. Шукайте Фейфера, шукайте Фейфера! Бавмерт. Цюцю-цюцю, Фейферцю, ось на ткача замори.

Сміх.

Єгер. Коли вже ми його не вловили, оте стерво Дрейсігера, так нехай же й він зубожіє.

Бавмерт. Буде він голий, як турецький святий. Ой, буде!

Всі кидаються до світлиці, хотять виламати двері.

Бекер (біг попереду, але обернувся і всіх спинив). Стійте, слухайте! Як тут управимось, то се ще тільки початок. Звідси підемо до Білау, до Дітріха, там у нього машинами тчуть. Вся наша біда — з фабрик.

Старий Анзорге (приходить знадвору. Ступивши кілька кроків, спиняється, оглядається, здивований, крутить головою, стукає себе по лобі і говорить). Хто ж се я? Ткач Антін Анзорге. Чи він сказився, той Анзорге? Воно справді, навколо мене все ходором ходить. Що ж він тут робить? А що заманеться, те й зробить. Куди ж се він вліз, той Анзорге? (Знов б'є себе по голові.) З глузду я зсунувся! Мені однаково. Нема в мені правди. Геть-геть! Геть ви, бунтарі! Геть голову, геть ноги, геть руки! Ти мені хатку забрав, я тобі хатку заберу. Гей, бий, розбивай! (З ревом кидається до світлиці.)

Решта людей кидається за ним з галасом і реготом.

ДІЯ П’ЯТА ДІЯЧІ

Бекер.

Моріц Єгер.

Старий Бавмерт.

Віттіг.

Горніг.

Старий Гільз е, ткач.

Його жінка.

Г о т л і б, його син.

JI у ї з а, Готлібова жінка.

М і л ь ц я, Готлібова мала дочка.

Ш м і д т, цилюрик.

Молоді й старі ткачі й ткачихи.

Село Лаиген-Білау. Кімнатка старого Гільзе. Ліворуч віконце, перед ним верстат, праворуч ліжко, а до ліжка близько присунений стіл. В кутку піч з припічком. При столі, на ліжку, на лаві і на ослоні сидять: старий Гільзе, його стара жінка, сліпа й приглухувата, їх син Г о т л і б і невістка Л у ї з а, всі моляться богу. Межи столом і верстатом стоїть мотовило. За сволоком і на жердці начіпляно всякого ткацького начиння. Довгі повісма вовни висять по всіх усюдах. Скрізь по хаті валяється всяке шмаття. З сеї тісної та низенької кімнатки виходять двері в «хату». Сі двері відчинені, і крізь них видко «хату», а в ній другі двері, якраз напроти, одчинені в іншу кімнатку, таку саму, як ся, що на сцені. «Хата» з глиняною долівкою, убого вряджена, з неї сходи виходять на вишку. В «хаті» видко наполовину ночви на ослоні, коло них накидане хустя, злиденне шмаття. Світло спадає з лівого боку у всі три кімнати.

Старий Гільзе (бородатий, плечистий, але похилий та змарнілий від роботи, хвороби та всяких злиднів. Колись був у війську, зостався без руки. Ніс йому загострився, обличчя мов пилом припало, сам трясеться, худий — самі шкура, кості та жили, очі позападали, точать сльози, як звичайно у ткачів. Встав, за ним син і невістка, молиться вголос). Господи милий! Не знаємо, яку тобі дяку скласти, що ти й сю піч нам, по своїй добрості та милосердю... що ти змилувався над нами. Що нам і сю ніч ніякого лиха пе трапилось. «Велике твоє милосердя, господи», а ми нещасні нікчемні грішники, не варті ми, щоб нас твоя нога розтоптала, такі ми грішні, украй зіпсовані. Але ти, батьку наш любий, зглянешся над нами і приймеш нас для твого сина коханого, господа і спаса нашого Ісуса Христа. «Кров Христова і правда його — се ж моя покраса, се ж мої почесні шати». І хоч як ми малодушні станемо під бичем кари твоєї, хоч як розпалиться та розжевриться піч для очищення нашого,— не карай нас надміру, подаруй нам вину нашу. Отче небесний, дай нам терпеливість, щоб ми після сього страждання прилучились до твого вічного раювання. Амінь.

Гільзиха (нахилилась і слухала увесь час дуже пильно. Хлипає). Ой, мій старенький, то ж то вже ти хороше молишся, господи, що хороше!

Луїза йде прати, Готліб іде через «хату» в дальшу кімнатку.

Г і л ь з е. Де то наша мала?

Луїза. До Петерсвальда пішла — до Дрейсігера. Вона оце знов скілька пасом змотала вчора ввечері.

Гільзе (дуже голосно). А що, старенька, може, тобі мотовильце поставити?

Г і л ь з и х а. А що ж, старенький, постав, постав.

Гільзе (становить перед нею мотовило). Воно-то, знаєш, я б радніший і зовсім тобі його не давати...

Гільзиха. Отакої... Ще що?.. А я ж би що робила цілісінький день?

Гільзе. Дай я тобі трохи пучки повитираю, а то вовну салом заялозиш. Чуєш? (Витирає їй стирочкою руки.)

JI у ї з а (коло ночов). І де ж се ми сало їли?

Гільзе. Як нема сала, то будем хліб їсти, а нема хліба, їстимем картоплю, а як не стане й картоплі, то з’їмо й сухої полови.

Луїза (єхидно). А як борошна не стане, то ми так, як Венглери, пошукаємо, чи не закопав де гицель здохлої коняки, та викопаємо та й прогодуємось тим стервом хоч тижнів зо два. Отак буде! Правда ж?

Готліб (з дальшої кімнатки). Якого дідька там базікаєш?

Гільзе. Стережися-но ти з такими безбожними речами! (Сідає до верстата і гукам.) Готлібе! А чи не поміг би ти мені? Тут треба ще кілька ниточок проволокти.

Луїза (коло ночов). Готлібе, поможи батькові.

Готліб приходить. Батько з сином беруться до марудної роботи «накладання основи»: нитки з основи проволікаються крізь зубці в берді та крізь вічка в переборах і присилюються до верстата.

Ледве почалась робота, як в «хату» ввіходить Г о р н і г.

Г о р н і г (на порозі до кімнатки). Помагай біг!

Гільзе з сином. Дякувать! Ну, скажи лишень, коли ти спиш? Вдень торгуєш, а вночі на варті.

Г о р н і г. Отак ніколи й не сплю!

Л у ї з а. Здоров, Горнігу!

Гільзе. Що доброго скажеш?

Г о р н і г. Там, майстре, неабиякі новинки. Оце петерс-вальдці набрались духу та й вигнали фабриканта Дрей-сігера з усією родиною геть ік чортовій матері.

Луїза (трохи зворушена). Ото знов бреше той Гор-ніг в живі очі!

Горніг. Отже ні, молодичко, сей раз таки не брешу. Там у мене на возі гарні були