Квітка кохання - Валентин Олександрович Кудрицький

роботящі, Що не підступитися: Той цемент з будови тягне, Той мчить похмелитися. Всі настільки ділові вже, Що не відірвешся, І до нього, вибачайте, Ти не придерешся. Той зайнятий – в дурня ріже – Не підходь, не підступись, Той вже так «напрацювався», Що, неначе сніп, зваливсь. А той, бачте, й ворухнутись Вже не може – Масік, Бо всю ніч пропрацював У обіймах Асі. А той везе десь на дачу Тещі передачу, Ну а хлопці без цементу Ледве аж не плачуть. І шеф тягне, і зам. тягне, То ж кому жалітися? Світ великий не для бідних, Куди ж бідним дітися? 18.3.1976 р. НЕ ЛЮБЛЮ ХИТРУНІВ Не люблю, як люди брешуть І хитрують всі без міри! До таких людей у мене Не було й не буде віри. Ось, наприклад, Катерина, Що не скаже – то брехне, А хто бреше, то від того, Мов з болота, вічно тхне. 21.4.1976 р. ЖИТО ХВИЛЯМИ ГУЛЯЄ Петя – Яну, я взяв Олю І пішли гулять по полю. Там ромашки чарівніші, Й там дівчата сміливіші. Там волошки синьоокі Вас вітають на всі боки. Там душа від щастя п’яна. І Петру сказала Яна: – Тут відмовить неможливо, Нумо, хлопці, в жито живо! Жито хвилями гуляє Й всім нам розум присипляє. – Й не пила, – сказала Яна,– А яка від щастя п’яна! – І я теж, – сказала Оля,– Може це і справді доля? І нехай поб’є матуся, Все одно люблю Петруся. 9.1.1976 р. НЕ РОБОТА, А РОЗВАГА Миколі Гайдамаченку А Миколі сон приснився, Що не може без дівчат. То ж нащо йому жениться, Як говорить: – Можна й так?.. Бо в Миколи у бригаді Всі такому хлопцю раді. Поки Дід Мороз дрімав, Коля всіх дівчат зібрав. Дід прочумався, устав І Миколі так сказав: – Ти люби лише дівчат, А жінок не можна, Чи як ти вже бригадир, То повинна… кожна? А як хочеш ще й жінок, То бери шампанське І спіши, поки у цех Не прийшло начальство. 5.1.1976 р. «АРТИСТУ ЕСТРАДИ» РЕПІКУ ОЛЕКСАНДРУ Як ніколи, Репік радий, Він тепер – артист естради, Виступає на параді У Баку і Волгограді. А як був він у Тбілісі – Вив, неначе вовк у лісі. І під нього всі тягли, Хоч не вміли й не могли. А як Саша перебрав – До Кудрицького пристав: – Ти чому це не співаєш, Чи того, хто я, не знаєш? Я сьогодні в нашім главку, Щоб ти знав, вже – самий главний. Ось чекай, приїдеш в Київ, То отримаєш ще й києм. Адже я сьогодні цар, Так що ти не плюй на жар. Бо якби не я в цім світі – Спав би ти ще й досі в стрісі. Тож кому, крім мене, знати Що, кому і як співати? А в начальство той годиться, Хто на смертних вміє злиться. Ти ж родився, щоб трудиться, Тож і мусиш нам кориться. 25.3.1976 р. ДУША, ЯК ДЕТОНАТОР Пора кінчать експерименти, Пора вже людям дать пожити, Бо скільки можна за копійки Всім жидам служити? Пора кінчать експерименти, Пора вже людям дать пожити, Бо вже душа у всіх, як бомба, Що вже й фітиль не тре’ палити. 21.12.1976 р.