Квітка кохання - Валентин Олександрович Кудрицький

НА БУДОВІ Сміх і горе, слово честі На нашій будові, Куди глянеш, подивися – Хлопці всі чудові. Ті в підсобці в дурня ріжуть – Не підходь і не чіпай, Ну а там козла так душать – Хоч з дільниці утікай! Тому, бачте, похмелитись Не дали, біднязі, І він тут рвонувсь галопом У буфет до Язі. Той дівчину притискає, А та, мов, не хоче, Тільки в очі заглядає Й не діждеться ночі. А начальство – руки в боки – /Вони бач працюють!/, Дівку жодну не пропустять, Якщо десь почують. Ну а розчину начальство Так і не привезло. Їм байдуже, бо в них ставка Нам – по лікоть – жезла. 18.3.1976 р. ВІСЛЮК Я трудився, мов віслюк, Тільки й знав, що кирку, Все ж мені ніхто не дав Ні медаль, ні зірку. 24.1.1976 р. ЧОМУ РОЗЛУЧИЛАСЯ? – Ти чому, – кума питає,– З кумом розлучилася? – Бо як ляже, цицьку смокче, А туди… й не дивиться. 12.5.1976 р. БАЛАМУТ А Павлу чомусь не спиться, Бо не встиг ще він напиться, Бо, коли як слід нап’ється, То й до чорта добереться. Але чорт страшний, рогатий, То мабудь до Каті краще, Не до Каті, так до Маші, Все одно до кого Паші. Так і ходить баламут Щоб кого-небудь вщипнуть. Придивіться, Бога ради, Не у вашій він бригаді? Бо хвилина до хвилини І дивись – уже й година. Через того баламута Плаче план, зарплата дута. 5.1.1976 р. МЕФОДІЙ Павленку Юрію Виконробу сон приснився, Ніби слідчим народився, Що злодії на будові І старі, і ті, що нові; Бо всі тягнуть – хто що може, І масиви, все що гоже, Він в міліцію не дзвонить, Бо злодіїв сам тих ловить. От Мефодій, так Мефодій! Кого ж ловить, як сам – злодій? Бо такі, як він, у моді, Не даремно ж бо «народні». Бо крадуть ті не торбину, А як тільки – так машину, Ми – начальство, нам все можна, І ловить, і красти тоже. 2.1.1976 р. ЦІКАВА ДРЯНЬ Я дивлюсь на тебе і не знаю: Чи мені радіти, чи кричать? Надто ти ефектно виглядаєш, Що тебе аж хочеться злизать. А як ближче підійдеш до тебе, То бери за небо хоч чіпляйсь, Тож уже сьогодні, будь ласкава, Бурями на мене не кидайсь. Ти поглянь, троянди відцвітають, Вигоряє волошкова синь, Й де колись бажання гарцювали, Там сьогодні – туга і полин. І тебе чекати не збираюсь, Годі вже і втіх, і запевнянь, Бо хіба таких, як ти, кохають, Що себе ведуть, неначе дрянь? Що пройшло, вже того не повернеш, А тому, про мене ти забудь, Хай до тебе доля посміхнеться, Я ж якось й без тебе обійдусь. Любов – свята, бо там свої закони, Вона сильніша мук і умовлянь, І я моливсь до тебе, як ікони, Хоча і знав, що ти велика дрянь. 11.5.1976 р. КОЛИ ДІВЧИНА ПОСМІХАЄТЬСЯ Коли дівчина іде Й хлопцям посміхається, Значить, в дівчини тієї Літо починається. 12.5.1976 р. КОЛИ ВИКИДАЮТЬ ХЛІБ Коли бачу, як людина В урну кидає хлібець, То у мене, їй же Богу, Уривається терпець.