Квітка кохання - Валентин Олександрович Кудрицький

Тільки від тих спогадів так гірко, Ніби хтось полином напоїв. Я тебе ні в чому не виную, Ти – вогонь, а значить, щоб пекти, Може б той вогонь і погасили, Так пішла, петляючи сліди. Дивно мені якось і журливо, Боляче й не вірити людям. Пропливають спогади, як диво, А за ними швендяюсь і сам. По полях, аби нарвати квітів, Щоб тобі на згадку залишить І тобою чарувати літо Те, що солов’ями аж кишить. І в твоїх очах ловить бажання, Пити ніжність з губ, немов з троянд, І не думать, що десь ходять муки, Ніби по етапу арештант. Так хотілось ні про що не думать, Хоч про тебе я не забував, Бо не міг залишить твої губи, Аби їх хтось інший цілував. Важко зрозуміть чиюсь тривогу, А тим більш відчути на собі, В час, як п’є веселка з річки воду, Ніжить в полі квіти голубі. А мені лишилась тільки злива, Ніби десь прорвався неба край, І біжать калюжі полохливі, Все ж я не кажу тобі: «Прощай!». Бо так хочу й хочу тебе бачить Хоч деньок, хоч хвиленьку, хоч мить, І хоч небо цілий тиждень плаче, Я ж не плакать хочу, а – любить Тебе. За полем, за лісом, Ой там, за горами, Де зорі гуляють всю ніч, Регочуть русалки патлаті з вітрами І хлопців заманюють в ніч. 14.7.1969 р. – 19.7.1969 р З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ Наша добра й славна мати, В день, коли Вам п’ятдесят, Шлють вітання Вам столичне – Ваша доця і Ваш зять. Хай весна Вас щиро любить І теплом своїм голубить! І бажаєм многі літа, Щоб було завжди вам літо, Хай вам ручки не болять! Ваша доця і ваш зять. 20.4.1976 р. НЕСТЕРПНИЙ СУМ Ну і сум такий на серці, Хоч ховайся в комиші, Та куди втечеш, дружище, Від своєї ти душі? Життя людське незвідане, Насичене грою, А тому людина мусить Думати порою Що сказати, що робити, З ким пожартувати, З ким податися у Ялту, А з ким – у Карпати. 25.4.1976 р. КОЛИ СПАТЬ ЛЯГАЛА Коли з мужем спать лягала, Щось їй спати заважало, А щоб спать не заважало, Вона ноги розставляла. 28.3.1976 р. ЩОБ ЛЮБИЛИ ЛЮДИ Хочеш, щоб любили люди, Не ховай від них ти груди, Піднімай до неба ноги І не зіб’єшся з дороги. 21.4.1976 р. ПОВНОГРУДА Я не знаю, де у світі краще – На Кавказі, Ялті чи в Москві? Може, комусь краще на Канарах? А мені – у рідному селі. Та, проте, не стану виясняти Те чого не відав і не знав, Та хотів би повногруду мати, Тільки б мені Бог її послав. Я не відав ще, яке те щастя, Тільки відчував, що чарівне, А тому й чекав свою я Настю, Ту, що по сусідству в нас живе. І Господь почув бажання Лева, Адже в тій дівчині все те є. Ось вона моя йде королева, Й в пазусі, що я прохав – несе. 8.8.1988 р. ЯКЩО ЖІНКА ЧАРІВНА. Якщо жінка чарівна, То яка ще тре’ весна? 20.10.2010 р. ХИТРА ХВОРОБА Як в колгоспі працювала, – Ой, болить! – весь час кричала, Як пішла в кооператив, Хтось мов жінку підмінив. Й «безнадійно» хвора жінка Не кричить: – Болить печінка...