Квітка кохання - Валентин Олександрович Кудрицький

От, як жінку колектив Хитрувати відучив. 25.11.1988 р. Я КРОКУЮ ПО МІСТУ Де пройду я – там школи з будинками Строєм башенних кранів ідуть, А за мною, неначе гірляндами, Мами діточок в школу ведуть. А за ними крокують бульвари – Розмаїті, святкові, як май, По яких в нас розгулюють дами І коханих вигулюють в гай. Все це зветься в нас – ленінським сяйвом, Що веде до нових перемог, Це нова наша віра і свято, Як колись був для предків в нас Бог. Та різниця між ними у тому, Хай простять нас ті боги живі, Які рай обіцяли на небі, Ну а Ленін всім нам – на землі. Ми лишаєм людям свою молодість І тепло молодих своїх рук, І крокуєм у вічність із гордістю, Щоб сміявся дідусь і малюк. Все це вказує: ми – довговічні, Все це вказує: ми – хазяї, Бо сміливо крокуємо в вічність, Як космічні у вись кораблі. 12.12.1976 р. ЛЮБОВ І ПОДАРУНКИ Я б за норку й торбу сала І сама будь-кому б стала… 7. 12. 1976 р. ЯКЩО СТАВ ЖАДІБНИМ Якщо відчув, що жадібним ти став, То, значить, час вже твій настав... Бо хто під себе все гребе, Невдовзі так і знай – помре. 20.10.2010 р. ПРО ДРУЖИНУ І ЧУЖУ МАШИНУ Проміняла жінка мужа На коханця й «Волгу», Бо набридло їй додому Добиратись довго. Очерет, очерет Та дубові діжки. Чому жінка в вік космічний Має човгать пішки? 12.12. 1976 р. РІВНОПРАВ’Я На будові я працюю, Стелю кахель рачки, За що маю в нагороду Я одні болячки. На будові я працюю – Ні двора, ні хати, Зате може хто як хоче Мене обізвати. Я – людина працьовита, Я – землі хазяїн, Та який же я хазяїн, Якщо я не Хаїм? Я працюю двадцять років, А живу в бараку, А він ходить – руки в боки Й погляда на с…ки. Отаке в нас рівноправ’я, І така нам милість, Тож, кому така, пробачте, Треба «справедливість»? 15.12.1976 р. ЧОРНЕ СОНЦЕ Був хлопчина, жив хлопчина, І нема хлопчини. Біля нього мати плаче, Обнімає сина. І ніколи не збудеться Вже хлопчини мрія, А у матері ніколи Біль не заніміє. Плаче мати через горе Нічого не бачить, Бо над нею чорне Сонце, Разом з нею плаче. 15.12.1976 р. СЕБЕ НЕ БАЧАТЬ Як дружину з чоловіком Залишили гості, Жінка тут же: – А ти бачив, як на мене Задивлявся Костя? А Микола, той, Одарчин, Петро Соломіїн, Цілий вечір очей з мене Не зводили змії! Посміхнувся муж до жінки Хитро з холодочком: – А на мене їх дружини Та ще й їхні дочки. – Що сказав ти? Повтори! – Гримнула Наталка. – – Що ж їм, сучкам, своїх мало? І взяла качалку. Ось вони які жінки, А ще дай їм чачі… А як вип’ють – бачать всіх, А себе не бачать. 8.12.1976 р. ПРОТЯГИ В ПІДСОБЦІ Цілий тиждень на дільниці Виконроб мотався Щоб по техніці безпеки Кожний розписався. – Я не буду й я не буду, – Відказали хлопці, –