Том 12 - Леся Українка

може, й для того, щоб легше було вияснити, куди саме їхати Кльоні, в яке місце і в яку обстановку. Нічого й казати, що європейські курорти кращі від російських і само життя там навіть не дорожче від, напрїиклад], кримського, але чималу різницю робить ціна дороги й паспорта, і, може, треба вважати на втому від далекого переїзду та на нудьгу від занадто вже чужого окола. Замітка про дешевість відноситься до життя в пансіонах і на віллах, але санаторії коштують більш-менш усюди 25 frs у д е н ь, се значить, рублів 300 на місяць. Коли для КІльоні] важно побути іменно в санаторії, хоч і недовгий час, то тоді можна сі 300 p., що є тепер, обернути на сю мету з тим, що прийдеться, побувши з місяць в санаторії, раніш вернутись додому, а вже потім, коли буде треба, поїхати па осінь знов кудись, може, знов на недовгий час в санаторію. Коли ж йому важно не так санаторський режим і той, може, наполовину й зайвий, великий комфорт, що дається там, як, головно, добрий клімат і добра їда, то за 300 р. він може пробути три місяці в Криму або 2—2V2 за кордоном, напрїиклад], в Сан-Ремо, себто до іюня. Не знаю, чи можна було б в іюні вернутись на Україну і пожити десь до осені на селі (хоч би й в Зеленому Гаю зо мною)? Якби можна, то матеріально було б легше почати з осені новий курс лічення на курорті, хоч би й дорогому, аніж безперервно пробути на ліченні цілий рік (здебільшого літом не можна зоставатись на зимовому курорті, приходиться переїздити в гори абощо, і все це не дешево коштує). Але як треба, то треба. Одно тільки, на жаль, неможливо — се пробути в санаторії цілий рік, бо на те треба 3000 з лишкою, а таких грошей нам нема звідки взяти, хіба що прийшлось би за один рік курації заплатити кількома роками руйнації здоров’я нам обом або, принаймні, мені, а сього Кльоня напевне не схоче...

Не знаю, чи гаразд Кльоні їхати на курорт самому? Я з охотою поїхала б з ним (життя в Києві для мене коштує сливе те саме, що й десь на курорті!), але через деякі причини, може, він сього не схоче іменно на сі два місяці, хоч і тут, може б, удалося вмовити. Коли не поїду з ним, то, либонь, в Києві не житиму, а житиму або там, де дешевше (хоч і в Колодяжному), або там, де знайду якусь роботу.

Зрештою, я зважила на сих днях виїхати в Київ (се навіть тепер і папа радить) і приїду, певне, в суботу або в неділю. Думаю, що «знаменитость» можна покликати і не ждучи мене (може, навіть і краще, щоб се сталося без мене, так я собі медикую), а якщо Шльоня] спочатку неенергічно віднесеться до зборів у подоріж, то, я певна, з моїм приїздом настрій зміниться і я його хутко «зберу». Приїхати ж мені слід, бо він сам не зможе зібратись, а Ф[еоктиста] С[еменівна] теж не все те може зробити, що можу я.

Квартиранта вашого не зачіпайте, я поживу в гости-ній, а там далі видно буде. Навряд, чи я довго засиджуся в Києві — куди-небудь та поїду.

До побачення! Утоніку-Лютоніку — Михалюнку-Люн-ку міцно цілую — такого любого листочка написала моя шкряботуха! Всіх вас цілую міцно.

Леся

Книжок пошукаю, може, знайду.

106. ДО РОДИНИ КОСАЧІВ

28 березня 1907 р, Ялта 15. III Ялта

Любії мої І Писала я з Севастополя, що питання про те, де ми окошимся, виясниться «завтра» (себто 12-го), але вияснилось тільки (після поради з лікарем), що вБалак-лаву не можна їхати в марті, бо там ще ^холодно, а що треба вибирати місце в районі Алупка—Ялта. Тож ми направились в Алупку, та на біду вдарив такий холод (навіть з метелицею), що мусили ми й звідти втекти, бо там хати зовсім не приспособлені для такої зимової погоди. Вчора приїхали в Ялту — тут трохи краща погода, та й в хатах не холодно.

Завтра йдемо до лікаря, що рекомендував Фаворсь-кий. Може, він нам поможе вибрати добре місце для життя. Ми обоє здорові — не простудились — і не упиваєм.

Напишіть мені в Ялту «до востребования», бо отель («Ялта») ми, певне, хутко покинемо, знайшовши хату, а де та хата буде, ще не знаю. Цілую міцно всіх.

Ваша Леся

Як Михайликові очки?

407. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

1 квітня 1907 р. Ялта ^19/ІИ 1907, Ялта, гостиница

«Ялта» на Садовой ул[ицеі

Любая Лілеєнько!

Я послала тобі вчора телеграму про гроші, бо тут трапились несподівані речі: я ото все ждала, поки наймемо постійну квартиру, щоб звідти подати адресу і написати, як урядимось. Я писала тобі, що з Алупки, куди направив нас севастопольський лікар, вигнав нас холод, і ми мусили таки volens nolens 1 їхати в Ялту, бо тільки в Ялті та в Алупці є постійні лікарі і хоч який-небудь комфорт (і то в Алупці сливе неможливо знайти домівку

8 приспособленнями на зиму). В Ялті погода тільки один день була трохи сонячна, а то все дощ, вітер, насуплене небо... Дорогою застукала нас буря сніжна. Хоча холодно не було, бо ми їхали в закритому ландо з двома попутчи-цями. В дороэі Кльоня почував себе дуже добре, t° була зовсім нормальна, міг ходити, ну, сливе як здоровий.

І в Алупці ще нічого, хоч t° трошки підвищилась. Перших два дні в Ялті энов нічого, але надумався він бритись (для «дезинфекції» — все здавалось йому, що з бородою неможливо держати себе чисто, та, може, се й правда) і, певне, на набережній трохи простудився, бо від того часу йому стало гірше, і він було намагався вертатись в Алуп-ку, але тутешній лікар сього ніяк не радив. Тоді ми найняли собі квартиру (дві хати) і мали туди перебиратись 18-го (вчора), коли раптом 17-го увечері зробилось у Кльо ні страшенне кровохаркання, навіть кровотечення. Я моментально викликала лікаря, і він якось затамував тую кров усякими вприскуваннями і т. і. Звісно, перебиратись тепер не можна з тиждень, коли не більше, бо мусить додержуватись абсолютний спокій, поки зовсім перестане показуватись кров, а вона ще й сьогодні трохи відходила шматками. Все ж сьогоднішня ніч минула досить спокійно